– Вікторіє, він пішов! Зібрав речі та пішов! Я навіть не знаю, куди!
– Стривай… Ти вирішила скаржитися мені на мого колишнього чоловіка? Після того, що ти зробила?
Вікторії здавалося, що все це якийсь дивний сон. Олена сиділа перед нею з червоними очима і тушшю, що потекла.
Вона мала такий вигляд, наче не спала всю ніч. Здавалося б, тут варто поспівчувати, але Вікторії хотілося розсміятися.
– Ну, ми ж з тобою стільки років дружили… Та й потім, він тебе теж… ну… – Олена зам’ялася. — Ти розумієш. Я подумала, ти єдина, хто мене зрозуміє.
Віка повільно моргнула і посміхнулася. Так, вона розуміла… Чудово розуміла. І зараз вона слухала все це з цікавістю, схрестивши руки на грудях і скинувши брови.
– Дозволю собі нагадати, що саме ти його й потягла з-під мене, – байдуже зауважила Віка.
– Він же сам… Я винна, не заперечую, але ти могла б і… якось чуйніше поставитись до мене, чи що, – з докором відповіла Олена.
Віка все ж таки не витримала і розсміялася.
Пів години тому Олена намалювалася на її порозі вперше за пів року. У руках вона тримала паперовий пакет з пляшкою червоного, що стирчала з нього. Віка довго думала, пускати цю жінку чи ні, але цікавість все ж таки перемогла.
І ось, тепер Олена скаржилася на чоловіка, якого сама повела з сім’ї. З її сім’ї!
Іронічно, але ще пару років тому вони сиділи так само, тільки Олена була в гарному настрої й з акуратним укладанням, а Віка ридала їй у плече і скаржилася на життя. Проте Віка завдяки щасливому випадку передала естафету.
Їй згадалося, як вона виходила заміж. Їй було лише дев’ятнадцять. Вся наївна, мрійлива, недолуга. Стас запропонував їй руку та серце через рік з моменту їхнього знайомства.
Протягом цього року він то з’являвся, то зникав. То був ніжний і лагідний, то раптом ставав байдужим.
І все одно, коли він сказав, що «ти в мене одна така», Віка радісно погодилася, а потім серйозно замислилась.
Мати Вікторії знала, що в її дочки не прості стосунки. Дівчина часто ділилася з нею особистим і питала поради, але мати зазвичай лише знизувала плечима. Ось і зараз вона закликала терпіти.
– Раз заміж покликав, то вибрав. Радіти треба. Не будь-яка жінка може похвалитися тим, що її взагалі хтось вибрав.
– Мамо, ну, не знаю… Я ось погодилася, а тепер думаю, щось я не впевнена… Просто він же і з Дашкою мені якось зрадив, і з якоюсь дівчиною з паралелі…
– Ну, мужики такі за своєю природою. Їх завжди тягне на пошуки. Але, якщо до тебе повертається, значить, це чогось варте. Сімейне життя, люба, це тобі не цукор.
Вікі це не подобалося, але вона не розуміла, що буває і по-іншому. У неї перед очима не було іншого прикладу.
Весілля пройшло весело і навіть без інцидентів. Олена тоді сиділа буквально через пару стільців від нареченої, з ентузіазмом підливала ігристе і вимовляла тости за кохання та за жінок, які вміють прощати.
О, прощати Віка вміла. Навіть після весілля Стас ховав телефон, а іноді й не повертався додому ночами.
На дзвінки не відповідав, вранці казав, що «друг нахлистався», чи «в матері тиск скакнув». У нього завжди були відмовки.
Навіть тоді, коли Віка подзвонила йому та почула жіночий сміх на фоні.
– З ким це ти там? – спитала вона.
– Та ні з ким, – нервово відповів чоловік.
Сміх притих, а потім хтось звернувся до Стаса солодким голоском:
– Кому це ти так брешеш?
Віка зіщулилася. Це питання ніби шкрябнуло по серцю.
– Стас! – Почала дружина. – Я ж чую, ти там із кимось. Хто це?
– Та наша бухгалтерка, – відмахнувся він. – У них тут щось, на кшталт корпоративу, а я у справах зайшов.
Віка проковтнула грудку в горлі й повірила. Бо інакше довелося б розв’язувати це питання якось інакше, а інакше вона просто не вміла.
Іноді Стас повертався під ранок не з порожніми руками, а з квітами.
– Я недолугий, але я тебе кохаю, – говорив він.
Віка ковтала сльози, гладила його по спині та кивала. Вона думала, що коли він повертається, значить, не все втрачено.
Олена тоді була поряд і підтримувала. Вона приходила з гостинцями, обіймала, слухала подругу. Ось лише поради давала не ті.
Може, через відсутність досвіду та внутрішнього стрижня. Може, боялася спонукати Віку на щось радикальне і виявитися крайньою. А може, з власних причин.
– Все буде гаразд. Ти розумниця, а він… він ще порозумнішає, – говорила Олена.
Віка вірила. Вона взагалі вірила Оліні більше, ніж собі. Та здавалася такою розумною та зрілою.
Вся довіра впала на день народження Вікторії.
Вона запросила лише рідних та Олену. Хотіла розслабитися, відволіктися, провести час у компанії найближчих. Віка накрила стіл, нарізала фрукти, навіть спекла торт з безе вперше у житті.
Рідні прийшли з подарунками та у гарному настрої. Навіть Стас з ранку був, як шовковий: приніс квіти прямо в ліжко і поводився, як зразковий сім’янин.
Поки не хильнув. Якоїсь миті родичі вирішили влаштувати танці. Віка втомилася, тож не горіла бажанням танцювати, проте Стас навіть не покликав її.
Він запросив Олену. Спочатку Віка не надала цьому значення, але рука Стаса ковзнула надто вже нижче талії.
Іменинниця хотіла було підвестися і сказати щось, але розгубилася. Вона злилася насамперед на чоловіка, навіть подумувала перепросити перед Оленою, хоча та, здається, не поспішала переривати танець.
Родичі теж зам’ялися. Хтось поглядав, хтось вдавав, що не помічає. Але Віка в результаті ніяк не відреагувала і, здавалося, за п’ять хвилин про це всі забули.
Але потім Стас кудись зник. Він регулярно ходив на балкон подиміти, проте цього разу його не було надто довго. Олена в якийсь момент теж зникла з поля зору.
Віка вийшла на балкон і побачила, як ці двоє цілуються.
– Що ви творите?
Вона не могла в це повірити. Вона стільки скаржилася Олені на Стаса, а тепер та вішалася на нього.
Повисла тиша, сповнена лише стрекотінням цвіркунів за вікном і важким диханням.
– Вік… – нарешті почав Стас. – Я давно хотів тобі сказати. Я втомився. Ти якась холодна і з постійними претензіями, а Олена… вона мене любить таким, який я є.
Віка підійняла брови. Це щось новеньке. Не «вибач», не «біс поплутав», а «я втомився».
Її терпець урвався. Було страшно і боляче, але вона вказала на двері.
– Щоб я вас більше не бачила!
Вона навіть не дала Стасові зібрати речі. Він зрозумів, що зараз про це краще не заїкатися, і мовчки пішов разом зі своєю новою обраницею.
За стіл Віка повернулася у пригніченому стані.
– Хто хоче торт – їжте зараз. Тому що мій день народження закінчився, – повідомила вона гостям.
Рідні все чули та зрозуміли без уточнення подробиць. Хтось сів поруч, хтось поплескав по плечу, хтось подав тарілку з тортом. Але вона нічого не хотіла. Для неї це свято перетворилося на найгірший день у її житті.
Ну тоді їй здавалося саме так. Трохи згодом вона зрозуміла, що це було звільненням. Олена звільнила її від постійних підозр, зрад, тривоги, що щеміла в грудях.
Пів року Віка жила спокійно. Більше не було шпигунських ігор з телефоном, запаху чужих парфумів та повідомлень о другій годині ночі.
Тепер вона легко вставала вранці та не гадала, коли чоловік повернеться з роботи й чи повернеться взагалі.
А тепер ця історія знову спливла у її житті.
– Олено, ти ось мені скажи. Що тебе змусило думати, що він раптом стане акуратніше гребти, якщо поміняти старі граблі на нові? Адже ти все знала, все чула від мене. І все одно пішла на це! Ну дурість же!
– Я… – Олена опустила очі. – Я не знаю, що на мене найшло!
– Зате я знаю, – посміхнулася Віка. – Чуже захотілося приміряти? Не вийшло, так? Не сіло по фігурі?
– Все не так! Я думала, що для нього особлива, якщо він навіть від тебе пішов… А він сказав, що в нього тепер є інша, яка його любить таким, яким він є, і пішов…
Олена заплакала, але Віка лише відвернулася.
– Олено… Єдине, що я хотіла тобі сказати весь цей час, це дякую. Дякую, що забрала цей «скарб»! Може, ти це зробила не з добрих спонукань, але ти мене врятувала. Тільки дружити ми вже не будемо.
– Віка…
– Мені й без подруг добре.
Віка підійшла до виходу і відчинила двері. Олена неохоче підвелася.
– Вибач…
– Та що вже. Ми тепер квити, – хмикнула Віка.
Коли двері за Оленою зачинилися, Віка відчула, як на душі стало легко. Тепер це все чужі проблеми.
Більше в її житті не буде ні подруги-змії, ні чоловіка, який наставляє їй роги. Навіть у вигляді героїв чужої повісті…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
