Я не знаю, як дочку до школи зібрати, а мама відпочивати поїхала. Прикро до сліз

Вже просто опускаються руки. Розумію, що мама не зобов’язана допомагати мені випливати, я сама вже доросла дівчинка, але навіщо тоді було обіцяти підтримку?

Чи в маминому розумінні підтримка – це прийти до мене, попити каву та погладити по руці зі словами “все налагодиться”? Якщо так, то в труні я таку підтримку бачила!

Рік тому я пішла від чоловіка. Не клеїлось у нас останні кілька років зовсім. У нього улюблена гра, пінне з друзями, а я крутилася як муха в окропі з будинком, роботою та дитиною.

Мама теж жару у вогонь підкидала, висловлюючи подив, як це так – я одружена, але все доводиться робити самій?

Потрібно було зібрати шафу, яку купили, але чоловік відмовився оплачувати збірку, заявив, що зробить сам. Два місяці навіть коробки не розпаковував.

Мені так набридло, що речі в коробках зберігаються, а я змушена спотикатися об незбирану шафу, що плюнула і сама її тиждень збирала. Чоловік навіть не помітив чи вдав, що не помітив.

Дитиною він не займався, відмовляючись тим, що хотів хлопчика, а як виховувати дівчаток, він гадки не має. Начебто у мене величезний досвід щодо дітей.

Загалом, одне на одне, накопичилося, навалилося, за підсумком вилилося в розлучення. Мама казала, що я правильно вчинила, ми не пропадемо, бо вона мені допомагатиме і в усьому мене підтримуватиме. Я повірила їй. А як не вірити мамі?

Але підтримка вийшла така собі. Спершу я з’їхала з донькою до мами, щоб свою квартиру здавати. Гроші з оренди дуже полегшували мені життя. Але тривало це лише пів року.

Потім мама заявила, що втомилася від того, що вдома гучно, їй потрібний спокій, а з шестирічною дитиною цей спокій їй тільки сниться.

– У тебе є своя квартира. Вам буде зручніше там жити. Та й мені на старість років спокійніше буде.

Мої аргументи, що десять тисяч, які я отримувала зі здачі квартири, це є суттєвою частиною сімейного бюджету, маму не переконали. Вона сказала, що я впораюсь, та й мені так буде краще. Раптом надумаю особисте життя влаштовувати.

Ось про що я думала найменше, так це про особисте життя. Мені треба було якось підіймати дитину, а допомоги від колишнього чоловіка не було. Він звільнився з роботи та не платив ні копійки, нібито не було з чого.

Іноді мама приходила в гості, приносила якусь шоколадку внучці, розповідала, як важко їй живеться. Хоча мала пенсію і вона ще працювала. Я не просила у неї грошей, розуміючи ці натяки.

Але зараз мені прикро до сліз. Рівно чотири дні тому я плакала на кухні, бо не знала, як збиратиму дитину до школи. Усі збори виливаються в дуже пристойну суму, якої я не маю. Єдиний варіант – брати кредит, але як його потім віддавати.

Нам потрібно на щось жити, платити комуналку, а я навіть не можу роботу змінити, тому що немає ніякої пристойної подушки безпеки. Ця ситуація доводить мене до відчаю.

Це все я вилила мамі, вона мені поспівчувала у своїй звичній манері, сказала, що все налагодиться, журилася, що часи нині такі важкі, от і в неї з грошима не дуже.

А через день подзвонила й попросила, щоб я тиждень годувала її кота, бо вона взяла путівку на море. Я була шокована! Як таке можливо, чому саме зараз вона вирішила поїхати відпочивати, коли мені так потрібна фінансова допомога?!

Я звісно кота годую, дочку абияк у школу зібрала. А от як тепер мені з мамою спілкуватися я не знаю. Чи нормальне це відношення до рідної дочки та онуки?