– Я не зрозуміла, а чому ти не економиш на собі?
– Так я ж чоловік!
– І що мені тепер, в ковдру закутуватись і так ходити?
– Ну, знову ти не зрозуміла. Є секонд-хенди… Так, а гроші в тебе залишилися? Перекажи мені, я хоч частину боргу віддам.
…Роман Наташі та Андрія починався дуже красиво. Випадкове знайомство у мережі, романтичні рідкісні зустрічі наживо.
Молоді люди вирішили не розлучатися, хоч жили в різних містах. Батьки схвалили їхнє рішення. Бентежило дівчину тільки одне: чому Андрійко з мамою та батьком одразу її познайомив, а з друзями не поспішає.
– Розумієш, киця, – виправдовувався хлопець, – їх у мене всього двоє. Тобі доведеться не просто, доки не станеш своєю.
– А як я можу стати своєю, якщо не знаю їх?
– Ось одружимося, тоді й познайомитеся.
– Дивно, з моїми ти спілкуєшся – і все гаразд.
– Це ж не лише друзі, це ще й мої замовники.
– І як же ви такі речі примудряєтеся поєднувати? Дуже дивно.
Однак наполягати Наташа не стала. Вперше найкращих друзів чоловіка вона побачила на весіллі. Андрій не став слухати вмовляння батьків і закотив «бенкет горою».
Запрошені залишилися задоволені, а от батьки новоспеченого чоловіка – зовсім ні. Вони висловили синові все, що думали щодо «грошей на вітер».
Після завершення урочистості наречений зніяковіло зізнався дружині, що йому довелося залазити у великі борги, щоб влаштувати таке свято.
– Але навіщо? – Здивувалася Наталя, – розписалися б просто – і все. Навіщо це все було?
– Не розумієш ти мене: треба ж марку тримати, а це – не лише друзі…
– Пам’ятаю, що це ще й замовники, так?
– Я з усією душею, а ти смієшся …
Так і почалася перша сварка. До спілкування з обраницею друга ніхто з приятелів чоловіка не був готовий.
Декількома словами могли обмінятися з Наталкою лише під час сімейних зборів і зустрічей у місті. Свекруха заспокоювала невістку:
– Не хвилюйся, вони тут всі дивакуваті, сама пройшла через таке ж. Нехай час мине, тоді й налагодиться.
Наталя не раз просила Андрія допомогти їй з пошуком роботи: чоловік і потрібних людей знав, і в місті, як корінний житель розбирався краще, не в приклад Наталки, що перебралася туди нещодавно.
Але відповідь отримувала одну:
– Сама не маленька, у мене є більш важливі справи.
Вона впоралася: раділа, що отримала шанс працювати на віддаленні:
– Ні з автобусами не морочитися в незнайомому місті, ні з погодою клопоту не буде. Сиди собі вдома, та працюй спокійно.
Але чоловік її захоплень не поділяв:
– Теж мені, сиди та стукай по клавішах, хіба це робота? Чи то річ у мене.
Перше перерахування зарплати викликало в чоловіка масу невдоволення:
– Це за що ж тобі такі гроші? Я цілими днями працюю, а тут – іграшки оплачують? Не розумію…
Хоч як намагалася пояснити вона чоловіку, що обробляти документи – робота зовсім не така й легка, як здається. Слухати Андрій нічого не хотів.
Наступного дня після переказу чоловік заявив, що йому негайно потрібні нові джинси та куртка, а ще пара-трійка нових, неодмінно наймодніших сорочок.
Обновки знайшли швидко в магазині брендового одягу, а ось із покупкою… Андрій засмутився, що не зможе придбати речі, що сподобалися, бо дорого занадто для нього.
– Теж мені проблема, – посміхнулася Наталя. – Ми ж родина. Скільки?
Почувши суму, дружина мимоволі підійняла брову:
-Та вже ж … А як же економія?
– Ну, киця, ти ж все одно нічого не плануєш собі купувати…
Коли Наташа захотіла порадувати себе новими речами, почула про необхідність економити:
– Нам ще виплачувати за весілля.
– Не зрозуміла, а чому тоді ти не економиш на собі?
-Так я ж чоловік!
– А я жінка. І що мені тепер, у ковдру закутуватись і так ходити?
– Ну, знову ти не зрозуміла. Є секонд-хенди… Так, а гроші в тебе залишилися? Перекажи мені, хоч частину боргу віддам.
Наближався день народження Андрія.
– Вперше разом святкуватимемо, по-сімейному, тільки свої, – передчувала дружина. – Нікого крім батьків не запрошуємо, так?
– Вони подарунок вручать – і підуть.
– Як же так?
– Я Васютіних в ресторан запросив.
– Але чому? Не можна вдома, із близькими?
– Ні! Васютін мені з хорошими замовленнями допомагає іноді. Не можна з такими людьми сваритись.
– І в чому я піду? Олена у новому вбранні, а я? У пошарпаній сукні із секонду? Попелюшка така собі… Очей не відірвати просто!
– Ну, і що тут такого? Іменинник же я. Збирайся, ідемо вбрання вибирати.
Додому Наталя повернулася в повному шоці: чоловік вибирав, ґрунтуючись на ціні. З приводу супереконом класу магазинів він не жартував:
– Це підходить? Як же ні? Дешево, красиво, – тобі саме те. Я розуміюся і на фасонах, і на кольорі, а решту – ніхто й не зрозуміє.
– А тобі самому не соромно, що я така поруч буду?
– А що тут такого? Ми ж економимо.
Вже тоді Наталя почала робити перші висновки. Однак на вечорі Васютіни так розсипалися в подяках іменинникові, що Наталка вважала за краще забути про своє здивування та зовнішній вигляд.
Дружина Геннадія, Олена, завжди нагадувала обраниці друга, як тій пощастило з Андрієм:
– Він – чудова людина, все зробить для близьких. Вночі підійняти можна, про допомогу попросити – в корж розіб’ється, але виконає.
Ці слова стали одкровенням для молодої дружини. Вона вирішила, що поки що недостатньо знає чоловіка. І привід впізнати його краще незабаром представився:
– Жіноче свято скоро, треба б знайомим дівчатам подарунки зробити… Не потягну, напевно… Так, сувеніри всім, це… Та вже не виходить.
– А як тільки квіти… Хмммм… А так виходить. Ага, а які брати? Тюльпани, звісно… Наташ! Не перекинеш мені тисячі три? Квіти треба купити дружинам замовників.
– А мені ні?
– Киця, вони ж такі дорогі … Нам еконо …
– Зрозуміло з тобою все. Виходить, подарунка мені теж не буде?
– А ти корислива, виявляється. Я ж не прошу в тебе нічого.
-Тому що отримуєш без будь-яких прохань найкраще, не з секонду. А що мені? Все, або некондиція, або акція! Інше виключено: заощаджуємо! Тільки чомусь це не поширюється на твоїх друзів та подруг.
-Та що ти в’їлася? Образилася, що не приймають, так? Мені скаржилися вже: надто впевнена ти, розмовляєш на рівних із Геннадієм. Він незадоволений.
– Зрозуміло, звідки вітер дме. Гена нажалівся? Так я йому все сказала після того, як він мене звинуватив, що на твоїй шиї сиджу, а чоловік цілодобово працює.
– Довелося пояснювати, як і що. Це ж треба, він жінок взагалі за людей не вважає, якщо вони самі себе утримувати можуть! І таке терпіти?
Чому замовники та друзі у тебе на першому місці? Гаразд, я, але батьки? Їм теж краще помовчати та посміхатися, коли накажуть?
– Боїшся, залишишся без роботи? Так знайди собі справу, щоб не залежати від таких людей. Цей Васютін тільки себе бачить, інші – пил і сміття.
– Не смій, він мені замовлення …
-Та зрозуміла я все! Знаєш, Андрію, поспішили ми. Надто вже різні. Тобі простіше на інших дивитись, та за їхньою вказівкою жити, а мені головне – сім’я, а не ті, хто в гості приходить.
– Ти що, через таку дрібницю піти вирішила? Ну ти і… Мені тепер що, борги одному віддавати?
-Так не я ж їх набирала, не мені вони призначалися. У кого брав хоч?
– У Гени.
– О, як я відразу не здогадалася…
– Під зовсім невеликий відсоток … По-дружньому.
-Так, більше підлизуватись треба було, щоб відсоток скинув. Все, розходимося мирно.
По-доброму розлучитися не вийшло! “Чудова людина” довго мотала нерви дружині. Наталці дзвонила мати Андрія, просила не ображатись на недотепу, що своїх близьких ставить на останнє місце. Така вже в нього натура. А взагалі-то – він людина хороша.
Після розлучення Наталя повернулася до свого міста. Працювати вона не припиняла: зручно та спокійно виходить.
А щодо постійних дзвінків від обуреної її зрадою Олени Васютіної, то Наталя внесла неприємну їй пані в чорний список.
– Ну ось. Тільки одне так і залишається загадкою: чи взагалі було кохання з його боку? Хіба можна отак, усе чужим, а своїм – залишки?
– Чи це я нічого не розумію, корислива, меркантильна? Га? – скаржилася через час Наталя подрузі.
– Не знаю, що і сказати. Тільки я, здається, така сама, як і ти: ще менше б протрималася з таким «ідеалом», – усміхнулася подруга Світлана.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
