У суботу після обіду, коли Алла вже впоралася з усіма справами, які були заплановані на вихідні, до них несподівано, без попередження, прийшла свекруха. І не просто так, а зі своїм фірмовим пирогом із рибою.
За вісімнадцять років заміжжя Алла добре вивчила звички Антоніни Іванівни: раз прийшла з гостинцем, значить, щось проситиме. Судячи з сьогоднішнього гостинця, прохання буде ого-го яке! Алла напружилася.
Поставила чайник, нарізала пиріг, під час чаювання ні про що серйозне не говорили. Алла уважно дивилася на чоловіка, але він, здається, теж не уявляв, навіщо прийшла мати.
Антоніна Іванівна говорила про свої плани на літо: скільки і якої розсади вже виростила, коли вони збираються їхати з міста до дачного селища.
– Я б взагалі з травня і до кінця вересня на дачі жила, аби літо було не дощове, а то дах і торік уже протікав, а за зиму, думаю, зовсім зруйнувався, – сумно зітхнула свекруха.
«Так, зрозуміло, – відразу збагнула Алла, – або проситиме Микиту допомогти з ремонтом, або попросить грошей на ремонт. А швидше за все, і те, й інше».
– Синку, ти б допоміг батькові, бо він сам не впорається, – сказала Антоніна Іванівна.
– Допоможу, звісно, – погодився Микита. – Щоправда, у мене цьогорічна відпустка тільки у вересні, але, я думаю, що за пару вихідних ми все зробимо.
– Дякую, Микитко. Що б ми робили без тебе! – Зраділа мати. – Гарного сина ми з батьком виховали!
По тому, як глянула на неї свекруха, Алла зрозуміла, що це ще не все. Висловивши стільки компліментів синові, Антоніна Іванівна продовжила:
– Якщо закрити дірки нашвидкуруч, то на кілька років, звісно, вистачить. – Вона знову зітхнула. – Але хотілося б зробити по-доброму. Однак для цього треба якісний матеріал купувати. А у нас із батьком на такий матеріал грошей немає.
“Все зрозуміло, – подумала Алла, – прийшла по гроші”.
– Так ви попросіть Наташу і Вадима вам допомогти – адже вони щоліта вам дітей на дачу привозять, і самі відпустку у вас проводять, – запропонувала Алла.
– Що ти, звідки в них такі гроші? – Вигукнула свекруха. – Троє дітей, Наташа не працює, та ще й старшому Максиму – за коледж платять! Ми подумали, можливо, ви допоможете? Нам би тисяч сто п’ятдесят – двісті.
– У нас вільних грошей немає, – одразу відповіла Алла.
– Як же немає? А про які гроші Микита минулого разу говорив? – Запитала Антоніна Іванівна.
– Микито, ти які гроші мав на увазі? – поцікавилася Алла у чоловіка.
– Ну, ті сто п’ятдесят тисяч, що твої батьки дали, – неохоче відповів він.
– А навіщо вони нам їх дали, ти не сказав? – знову звернулася Алла до чоловіка.
А потім обернулася до свекрухи:
– Мої батьки продали гараж і дали нам із цих грошей сто п’ятдесят тисяч на оплату курсів та репетиторів для Поліни. Ваша онука перейшла до одинадцятого класу, їй через рік вступати, тож треба готуватися.
– Так ви ж завжди казали, що Поліна добре вчиться, може навіть медаль отримає. Навіщо їй курси та репетитори? І взагалі, що за мода зараз пішла – усяким репетиторам платити.
– Чудово! Батьки, значить, допомагають Наталці, яка не працює, та її дітям, які мають добрий апетит, а потім звертаються за допомогою до нас!
– І ти готовий віддати їм все, обібравши свою рідну дочку! Прямо-таки батько року! Все, Микито! Це питання закрите! Хочеш допомагати – виключно власним коштом! Я до цього «харчового ланцюжка» приєднуватися не хочу.
– А якби твоїм батькам знадобилася допомога? Ти б теж відмовила?
– Ні. І знаєш чому? Тому що вони все життя нам допомагають! Квартиру, де ми живемо вже вісімнадцять років, подарувала мені моя мама.
– Вона ж сиділа з маленькою Поліною, коли я вийшла на роботу після декрету, а садок нам дали лише за пів року. Мама навіть звільнилася на цей час.
– І кожне літо наша дочка проводила на дачі моїх батьків, і ми часто там буваємо. Ось тому я зроблю для них все, що зможу, і навіть більше, бо я їх люблю, бо вони завжди готові підтримати мене!
– Вибач, але щось я не пригадаю, щоб твої батьки бодай один раз зробили для нас щось подібне. Пам’ятаєш, коли моя мама потрапила в лікарню і я попросила Антоніну Іванівну посидіти з Поліною, щоб я змогла відвідати маму після операції?
– Вона мені відмовила. Їй треба було допомогти Наталці. Тому я вважаю, що нічого не винна твоїм батькам!
Більше Микита про це не говорив. Як він розмовляв з батьками, Алла не знала, але всю зарплату чоловік приносив додому.
А дах батьки таки відремонтували. І нову альтанку на ділянці збудували. На які гроші? Про це проговорилася Наташа: виявляється, у батька є пристойний накопичувальний рахунок у банку.
Дізнавшись про це, Алла здивувалася: навіщо свекруха влаштувала весь цей бедлам, якщо гроші на ремонт у них були? Що це, – жадібність, чи нахабство? Як ви вважаєте?
Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
