Я – ошуканка. Користуюсь чужим щастям ось уже 3 роки. І щось мене починає мучити сумління.
А сталося так. Моя подруга Галина понад рік зустрічалася з Олексієм. Все в них було добре, все лагодилося, як то кажуть, щастя та любов. До того ж Олексій – хлопець не бідний, ні в чому Галці не відмовляв. Я не любила Олексія, я просто Галині заздрила. Я теж зустрічалася з хлопцем, але він і обличчям непоказний і на гроші не багатий, начебто мене й любить, а мені з ним навіть у парк вийти не хочеться.
І задумала я переманити Льошу. Спочатку начебто був якийсь спортивний інтерес: чи зможу отримати такого хорошого хлопця. Почала я всюди ходити разом із ними, чимось Олексія зацікавлювати, смішити, пригощати. І ось, якось, коли я, Льоша та Галя були в мене вдома, Галі зателефонувала мама і попросила принести їй забуті ключі. Галя втекла, але через годину мала повернутися, а ми залишилися з Льошею одні. І тоді мені як чорт на вухо нашептав. Я вдихнула глибоко і говорю Льоші:
— А ти знаєш, що Галина тобі зраджує?
Він здивувався:
— Можеш довести?
– Можу. Завтра.
Залишок вечора пройшов нудно, Олексій був сумний та задумливий.
Але відступати не було куди. Я вночі судомно вигадувала план. І вигадала. Замовила вранці букет на Галину адресу і вклала туди надруковану записку з пропозицією зустрітися у дальньому кафе. Моя подруга працювала в лікарні медсестрою і, я знала, що іноді колишні пацієнти надсилають їй подібні презенти з вдячністю за хорошу роботу. Наступним етапом я замовила в агентстві чоловіка на дві години. Далі – просто – дзвоню Олексію та розповідаю, де він зможе побачити свою кохану не одну.
Олексій пішов, побачив Галину з красенем-чоловіком, з квітами, за столиком у кафе та зробив правильні для мене висновки.
Коротше, через два місяці після цього випадку ми одружилися і переїхали в інше місто. З подругою я сама стосунки припинила, вдала, що ревную до чоловіка. Живемо ми нормально, феєричного кохання немає, але є хороший обладнаний побут, нормальне матеріальне становище.
Погано те, що я не відчуваю докорів сумління за зроблене. Тільки боюся, що колись усе це стане очевидним. І іноді, ось як зараз, розпирає, з кимось поділитися. Тому імена, щиро кажучи, змінила.
