Для будь-якої дитини мама – це найближча людина, і я – не виняток. З раннього дитинства мама знала про всі мої думки та секрети. Я вважала, що вона краще за мене розуміє, що і як треба робити.
Я навіть дружила тільки з тими дівчатками та хлопчиками, які подобалися насамперед матері. Саме тому для мене стало приголомшливий те, що все життя мама маніпулювала мною і далеко не завжди із добрих спонукань.
Мама виростила мене одна. Коли я пішла до першого класу, батько пішов із сім’ї. Я не знаю, в чому була причина їхнього розриву, але спілкуватися з батьком мені не хотілося. Мама ніколи нічого поганого про нього не говорила, але її інтонація стосовно колишнього чоловіка була більш ніж промовистою.
Бабуся, по татовій стороні, теж намагалася знайти до мене контакт, але коли я почула, що вона погано відгукується про мою матір, відразу ж обірвала з нею всі зв’язки. Я вирішила не зраджувати матір у цьому питанні, тому не відповідала взаємністю на татові спроби поспілкуватися зі мною. І мама це схвалювала.
Минув час. Я виросла, але все ще продовжувала прислухатися до маминих порад і вірити в те, що вона добра і мудра жінка. Все різко змінилося, коли я закохалася.
Це сталося на другому курсі університету. Раніше я тільки посміювалася з таких відносин, як «відмінниця і хуліган», а, зрештою, сама закохалася в базікала.
Сашко був одним із тих хлопців, які беруть участь у всіх видах самодіяльності, але зовсім не з’являються на заняттях. Думаю, саме через його активність Сашка до останнього не виганяли з університету, хоча «хвостів» на ньому висіло чимало.
Власне, ми й познайомилися із Сашком на одному з його виступів. Він навіть викликав мене при всіх на сцену, хоч я вже й не пам’ятаю, навіщо. Наш роман був бурхливий, ми часто лаялися, ревнували один одного, а потім пристрасно мирилися.
Звичайно про все це знала мати, адже я звикла їй про все розповідати. Вона одразу мені сказала, що Саша – невідповідна для мене кандидатура, він зможе навчити мене лише поганому.
Але мені саме це в ньому й подобалося! Я зрозуміла, що до зустрічі з коханим жила одноманітним і нудним життям, а тут Сашко став мене щовихідних возити то в інше місто, то в гори, то до озер.
Усього за пару місяців наших стосунків я побачила більше, ніж за все своє життя. До того ж виявилося, що «хуліган» вміє красиво доглядати та завжди постоїть за мене, якщо хтось вирішить образити. Загалом через рік стосунків Сашко зробив мені пропозицію.
– Ох, доню, звичайно, це – твоє життя і тобі вирішувати. Шкода тільки, що ти наплачешся зі своїм коханим, – зітхнула мати.
Це був перший раз, коли я пішла наперекір матері й все ж таки вийшла заміж.
Перші кілька місяців ми прожили досить спокійно, але все-таки побут поступово почав випробовувати наші стосунки на міцність. Я, звичайно ж, розповідала мамі про наші негаразди, а вона лише зітхала і вставляла пару своїх «мудрих» фраз.
– Доню, ось, бачиш. Він не цінує твоїх зусиль і навіть посуд зайвий раз прибрати зі столу не хоче. Хіба тобі потрібний безпорадний чоловік? Ні! Ти гідна більшого! – твердо говорила мама.
А потім я поверталася додому, і ми з чоловіком скандалили, тому що він обов’язково щось забував зробити або смітив у квартирі. Ще через кілька місяців я задумалася про розлучення.
Сашко, мабуть, відчув мій настрій та запропонував разом поїхати до психолога. Того ж вечора ми потрапили до хорошого фахівця, який швидко все розставив на місця. Він поспілкувався окремо зі мною та з чоловіком, а потім порадив мені обмежити спілкування зі своєю матір’ю.
– Намагайтеся не розповідати їй про те, що відбувається у Вашому сімейному житті. Якщо ж Вам дуже захочеться це зробити, то говоріть тільки про приємні речі, просто нахвалюйте свого чоловіка, – резюмував психолог.
Я так і зробила. Через два тижні знову прийшла на сеанс із чітким усвідомленням того, що за ці дні ми з чоловіком жодного разу не посварилися, а мати марно намагалася випитати в мене інформацію про негативні вчинки зятя.
Все життя я жила так, як мені радила мати. Я їй повністю довіряла і ніколи не замислювалася над її справжніми намірами. А тепер з’ясувалося, що я була лише лялькою в її руках.
Зараз я продовжую ходити до психолога і практично нічого не розповідаю матері про те, що відбувається у моєму житті. Я зрозуміла, що завдяки їй не спілкувалася з батьком і мало не розлучилася з коханим чоловіком.
До речі, у нас із Сашком все неідеально, але ось скандалів та істерик після походу до фахівця не відбувається взагалі. Тепер мені залишилося опрацювати образу на матір, тому що вона зруйнувала своє життя і намагалася зробити те саме з моїм. Але, чесно кажучи, прощати мені поки не хочеться. Нехай вона залишається на самоті зі своїм прагненням керувати людьми.