Я одразу втратила дві родини. Спочатку я розлучилася з чоловіком, який обіцяв золоті гори, а потім почав піймати руку, потім прийшла до мами, але й там опинилася в ролі рабині з легкої руки вітчима.
Терпіти таке ставлення до себе я не стала, вирішила, що якщо конфлікт вже є, то треба його вирішувати. І вирішила кардинально. Тепер мене проклинає і колишній чоловік, і вітчим, і навіть рідна мати.
Моя мама двічі вже у розлученні, три роки тому втретє вийшла заміж. Її вибір мені не надто сподобався, але й жодних конфліктів із вітчимом не було.
Він мене не вирощував, але я називаю його вітчим, тому що “мамин чоловік” говорити й писати довше. Тож нехай буде вітчим. Так зручніше.
З вітчимом я жила два роки, потім вийшла заміж, переїхала до чоловіка. У перші місяці мого сімейного життя стосунки й з чоловіком, і з мамою та вітчимом були чудові.
Ходили один до одного в гості, мило спілкувалися, ніяких напружень не було. Потім напруження почало з’являтися у моїй із чоловіком сім’ї. У нього ставало дедалі більше претензій до мене.
Спочатку він просто свербів, як комар, а потім почали виникати сварки. Винною у всьому він виставляв саме мене. У його розумінні у дружини в будинку немає прав, лише суцільні обов’язки.
У чоловіка в сім’ї один обов’язок – приносити гроші та стежити, щоб диван не встигав занудьгувати. Тільки я теж працювала і приносила додому суму не менше, ніж чоловік.
– Це все до декрету, потім діти підуть і ти вже нічого не зароблятимеш, так що звикай, що я глава сім’ї, а на тобі весь побут, – пояснював мені чоловік.
Я з таким станом справ миритися не збиралася, тому скандали у нас були дедалі частіше. Коли чоловік вирішив, що настав час доводити свою правоту кулаками, я зібрала речі й пішла.
На той момент я вже була в положені та знала це, але чоловікові не говорила. Загалом нікому не говорила. У голові були різні думки. І аборт хотіла зробити, і розмірковувала, як житиму сама.
Повертатися до чоловіка я не збиралася, тому що він перейшов межу. Мабуть, довго стримувався, доки я не стала його дружиною, а тепер вирішив розвернутися на всю міць.
Я повернулася до квартири, яка належить нам із мамою. У нас трикімнатна, тож місця всім вистачило б. Але мене зустріли так, наче я загарбник, а не повноправна господиня.
Мати розмовляла крізь зуби, вітчим перші кілька днів взагалі не розмовляла. А потім став поводитися так, ніби я рабиня: подай, помий, принеси.
Спочатку я щось робила, а потім збунтувалася. З якої радості на мене звалили взагалі всі домашні турботи? Я взагалі теж працюю.
– Ти свій шлюб не втримала, повернулася до нас, як побита собака. Тебе прийняли з милості! Скоро ще й дитину свою нам на шию повісиш! Так що рота закрила і пішла посуд мити! Ти своє право голосу вже втратила! – гаркнув вітчим, коли я почала з’ясовувати, а чи не переплутав він щось.
Звернулась до матері, шукаючи підтримки, але та лише кивала, мовляв, так, все правильно. Мені стало так прикро!
Ну, зрозуміти вітчима можна, йому я чужа людина, але мати ж чому так себе поводить? Я її дитина, якій і так погано, тому що шлюб розвалився всього за рік, мені підтримка потрібна, а вона так поводиться.
Я голосно висловила все, що думаю про вітчима, який тут є ніхто і звати його ніяк, про матір, яка тримається за чоловічі штани, аби він від неї не пішов, і заради цього здатна пригнічувати власну дочку. Нагадала, що квартира, в якій вітчим так розпоряджається, наполовину належить мені.
Останнє, мабуть, для вітчима стало одкровенням, бо його поведінка різко змінилася після того, як я заявила, що продаю свою половину, бо жити з ними більше не хочу. А там можуть вони з матір’ю викупити, чи я знайду, кому свою частину продати.
Зараз винайняла собі квартиру, очікую дитину, будую плани на майбутнє. Частку квартири я продам, декрет переживу без проблем, а далі розберуся.
Ні колишнього чоловіка, який постійно дзвонить, після того, як дізнався про майбутню дитину, ні мати, яка хоче все повернути як було, і нічого не продавати, слухати не збираюся.
Найбільше, звісно, розчарувала мати. Але вона сама все зробила для такого мого відношення.
