Я пам’ятаю кожне слово, яке мені сказав мій чоловік, коли збирав сумки, щоб відбути в нове щасливе життя.
– Гарна ти баба, Свєта, але прісна, як дієтична вівсянка без нічого, немає в тобі ні родзинки, ні перчинки. Не можу я з тобою більше, скоро зеленню покриюсь від нудьги.
Сказав він цю промову, зібрав пожитки, поцілував дітей і вирушив широким бадьорим кроком у нове щасливе життя, повне перцю та родзинок. А я дітей до мами відправила, поплакала в голос два дні, а потім стала назад себе по шматочках збирати, жити якось треба, хоч навіть ти несмачна вівсянка.
Я з чоловіком контактів не підтримувала, діти, які вже навчаються у п’ятому та сьомому класі, теж із татом, який ось так легко їх покинув, спілкуватися не збиралися.
Натомість раптово налагодилися стосунки зі свекрухою, з якою раніше спілкувалися крізь зуби. Мама чоловіка його вчинок теж не оцінила, сказавши “волос сивіє, а голова шаліє”.
Чи було мені важко? Звісно, так. Але тут мене дуже рятували й мої батьки, і свекруха. Оскільки сімейний бюджет зменшився, мені довелося шукати підробіток. Чоловік, звичайно, обіцяв допомагати грошима, але потім, наразі йому треба своє життя влаштувати, але як тільки так відразу.
Я на нього не розраховувала, бо після того, що він накоїв, віри йому немає. Про те, як складається доля колишнього, мені розповідала його мама, хоча я не виявляла жодного інтересу.
– Ти знаєш, до кого він пішов? Та цій хвойді лише років двадцять п’ять! Вона то з тарзанки стрибає, то з парашутом, то в похід, то на сплав, і цей сорокарічний дурень з нею тягається. Ганьба яка!
Дівчину, яку описувала свекруха була моєю повною протилежністю. З усього перерахованого я б максимум на похід погодилася, і те, щоб без ночівлі в наметі.
Мені якось більше завжди був милий домашній затишок, я пекти люблю, та й взагалі готувати, а найкращий відпочинок – крісло з книгою чи в’язанням під телевізор.
Але зараз часу на себе не вистачало. Мені синів підіймати треба, яких тато залишив на моїй шиї та побіг до своєї “амазонки”.
– Але ж лаються вони, жах як! – продовжувала постачати мені інформацію свекруха. – Він тепер хоч раз на тиждень, а той більше у нас ночує. Чую я, як вони телефоном лаються, а потім то він кудись зривається, а то й вона до нього приїжджає миритися.
Ну просто мексиканський серіал, куди подітися. Свекруху я слухала, але нічого в душі не коливалася, крім подиву, не живеться людям спокійно.
Я за п’ятнадцять років подружнього життя наші сімейні скандали на пальцях перерахувати можу. А ті люди через день скандалять.
А за пів року на порозі нашої квартири з’явився блудний чоловік. Був він із валізою та повинною усмішкою. Впав навколішки прямо в коридорі та почав проситися назад.
Говорити, що все зрозумів, усвідомив, що крім мене та дітей йому більше ніхто не потрібний, а він більше такої помилки ніколи не припуститься.
Змарнів, кола під очима. Мабуть, дієта з родзинок із перцем погано позначилася на здоров’ї шлунку. Але мене всі його умовляння чомусь слабко вразили.
Склалося враження, що він мене розглядає як надійний запасний аеродром. Ось він на виліт пішов, політав-політав, втомився. У мене сяде, від’їсться, прийде до тями та можна далі летіти за різними родзинками та перчинками.
Чоловіку я вказала на двері. Та й діти, що повернулися зі школи, на шию не кинулися. Молодший начебто смикнувся, але потім пішов у кімнату слідом за старшим.
Мені чоловік ще й за поведінку дітей висловити не посоромився, що вони з ним навіть не привіталися, мовляв, я їх розпустила.
Зараз чоловік живе у мами, періодично притягується дивитися на мене сумним поглядом, а обидві мами мені намагаються довести, що настав час перестати мужика мучити та повернути в сім’ю, він же сам прийшов і все усвідомив.
Я сумніваюся, що він щось там усвідомив, швидше за все, йому просто так зручно, а я зручною бути більше не хочу.
