Я радію, що маю сина. Хоча й він, мабуть, не надто втішається тим, що я у нього є. Ми вже давно не спілкуємось близько. Дмитро одружився, коли йому було 19. І знаєте яке рішення прийняв? Переїхати з дружиною у село. До того ж доволі далеко від нашого міста.
Я спочатку була ошелешена, та потім дізналась, що Настя вагітна. Вони переконали мене, що краще дитині на повітрі бути постійно, а не сидіти в місті серед мурів.
Може воно й так, та я досі не схвалюю це. Особливо, після смерті чоловіка.Мені весь час так самотньо, їздити туди нема можливості і бажання. Внучку бачу рідко, лише у комп’ютері, і те зв’язок не надто стабільний.
Нічого не видно, лише моментами налаштовується.Минув рік, вони були у мене двічі, а так весь час там. Сказали, що мають гарний будинок, дитинка собі надворі постійно.
І невістці дуже зручно.Настя пішла в декрет, ще й город має, садить щось собі там, порається. Зате Дмитро повинен вийти з дому о 6 ранку. Добирається на роботу до сусіднього міста за кілька кілометрів.
А одного разу автобус пропустив, то повинен був пішки мчати. Отак і живуть.От я і приїхала за кілька місяців. Вирішила сюрприз зробити, та здивувалась більше сама.
Невістка зовсім не рада була мене бачити. Хоча постійно діти мене запрошували і казали приїжджати в будь-який час, та, мабуть, щось не так зрозуміла.От я і приїхала за кілька місяців.
Вирішила сюрприз зробити, та здивувалась більше сама. Невістка зовсім не рада була мене бачити. Хоча постійно діти мене запрошували і казали приїжджати в будь-який час, та, мабуть, щось не так зрозуміла.
Настя фиркнула щось ніби: чого це ви раптом приїхати вирішили? Це замість привітання. Я побачила, що вона нічого не встигає, тому запропонувала допомогу.
Та вона відмовилась. І чашки чаю навіть не запропонувала. Після відвідин на душі мені гірко. Я щось не так зробила?
