У однієї жінки все було не те щоб добре або погано, а ніяк. Але вона звикла. Перед Новим роком зайшла на пошту купити пару листівок: двоюрідній тітці і інститутській подрузі. Присіла написати чергові слова.
За столом поруч щось писав хлопчик років шести. Мабуть, просив у Діда Мороза комп’ютер. І жінка подумала, що треба б відіслати ще одну листівку:
«Дорогий Дід Мороз, не міг би ти мені надіслати трошки щастя в особистому житті, будь ласка, я ж у тебе сто років нічого не просила». Хлопчисько сопів від старанності. Жінка глянула, над чим він так старається.
На аркуші танцювали кривеньки літери, «я» і «в» дивилися в неправильну сторону. А написано було: «Дід Мароз Я хачу щоби Мама зв’язала мені светр з Альоною як у Єгора я себе добре вів твій Костя».
Ну треба ж: «светри»! Коли вона вийшла, цей хлопчик стрибав у поштової скриньки, зросту не вистачало, щоб опустити лист. І в стрибку не виходило.
– Давай я тобі допоможу, – сказала жінка. – І не стій на холоді, біжи до батьків. Або з ким ти прийшов?
– Я сам прийшов. Я он у тому будинку живу.
– В тому? Так і я в ньому живу. Он мої вікна, крайні, на 9 поверсі. Підемо, нам по дорозі.
Біля під’їзду човгає мітлою двірничка, побачила їх і сердито закричала: – Костик, де ж ти ходиш, тато вже тебе шукає, а ну додому бігом!
Хлопчисько дмухнув у під’їзд не попрощавшись.
– Дивний хлопчик, – сказала жінка. – Уявляєте, написав лист Діду Морозу, щоб мама йому светр зв’язала. Я думала, діти іграшки всякі просять. –
Нічого дивного, – відрізала двірничка. – Немає там ніякої мами. У мами любов трапилася. Чи то в Канаді, чи то де.
Костик її і не пам’ятає, скільки йому тоді було – тільки ходити почав. Листоноша наша говорила: мама добре якщо раз на рік напише. Курва драна …
Через пару днів завкафедра сказала: – Що це вас, Вікторія Арсентіївна, на рукоділля потягнуло? У вас же з ранку три пари було, вийшли б краще повітрям подихали, а то вся зелена, кола під очима. Будеш тут з колами, якщо до Нового року 4 дня, і заліки у студентів, і на в’язання тільки ніч та вікна між парами.
Добре, ще руки пам’ятають: і лицьові, і виворітні, і накид, і дві разом … 30-го грудня довелося вмовляти і матеріально зацікавлювати поштарку – щоб віднесла.
Якщо офіційно відправляти – не дійде, не встигне. Обіцянку не видавати обійшлося вдвічі дорожче. А 31-го ввечері в двері подзвонили. І на порозі стояли два Діда Мороза в безглуздих червоних шапках з білими помпонами – великий і маленький.
На маленькому під курткою виднівся светр з кривими оленями. А великий був дуже схожий на маленького. Одне обличчя…
