Я подаю на розлучення, бо не хочу жити з негідником, якому мотоцикл важливіший, ніж наша з ним дитина. Та ще й брехав мені в очі!
Поки що я в декреті, але навіть це мене не зупинить від подання заяви. Хай краще аліменти платить чи приставам у вуха розповідає казочки, що в нього зарплату урізали та премії прибрали.
Ситуація загалом така. Чоловік раніше непогано заробляв, тому ми зважилися на декрет. Підрахували та зрозуміли, що витягнемо його без особливого напруження.
Перший рік все було гаразд. Я сиділа з дитиною та займалася побутом, чоловік ходив на роботу та приносив гідну зарплату. Усі платежі ми закривали, а для особливих ситуацій ми мали навіть невеликі накопичення на чорний день.
Але одного не прекрасного дня чоловік прийшов з роботи похмурий, як грозова хмара. Відразу ж пояснив ситуацію, що склалася. Чоловік заявив, що йому та іншим співробітникам урізали зарплату до окладу. Тобто приносити додому він буде лише половину від тієї суми, що була раніше.
Невдоволеним запропонували звільнитись, але чоловік сказав, що не в його положенні крилами махати. Я в декреті, а в нього є хоч якась зарплатня.
Новини були огидні, але я тоді ще чоловіка похвалила, що він не став махати шашкою, а подумав про перспективи сім’ї. Хоч якісь гроші.
Навіть вийди я з декрету, на одну мою зарплату, яка становила приблизно половину зарплати чоловіка, ми все одно жили б так само сумно, який сенс міняти шило на мило.
Ну, що ж, ми затягли тугіше ремені, ввімкнули режим економії на повну і стали пристосовуватися до нових умов.
Давалося це важко, бо доводилося реально вибирати, що купити – банан дитині чи зайву пару картоплин. Я ще так не жила.
Звичайно, навіть у таких умовах я віддавала перевагу дитині. Не те щоб я його балувала, але купувати йому періодично йогурти чи сирки вважала за необхідне.
– Куди ти знову витрачаєш гроші? Він без цього сиру помре чи що? Тебе хоч у магазин не пускай, – лаявся чоловік, коли я два дні поспіль купувала синові сирок.
Прикро було до сліз! Ось вже не припускала, що для мене стане проблемою покупка дитині якогось там сиру! Я ж йому не машину купила!
Таких сутичок на тему моїх зайвих витрат було дуже багато. Але я стояла на своєму. Це ми можемо харчуватися, абияк, а ось дитині потрібне різноманітне і смачне харчування.
Майже рік ми прожили у такому режимі. Чоловік обурювався, що гроші витікають крізь пальці, я не вмію ними розпоряджатися, завжди купую щось непотрібне.
А що непотрібне? Їжу дитині? Чи одяг? Іграшки я йому й так майже не купувала. Я й собі майже нічого не купувала, щоби заощадити.
До закінчення декрету я рахувала дні, але залишалося ще довго. Ця ситуація з грошима просто вбивала, бісило ставлення чоловіка до цього всього. А вже як я розлютилася, коли дізналася, що весь цей час він мені брехав.
З’ясувалося це на день народження чоловіка. Він ще вранці поїхав кудись такий загадковий, а надвечір подзвонив і попросив спуститися з сином до під’їзду, куди він під’їхав на новому мотоциклі.
Чоловік, виявляється, вирішив собі подарунок зробити та не знайшов кращого часу, ніж під час мого декрету. Ніхто йому зарплату, виявляється, не урізав, просто він з батьком домовився, що той додасть йому суму на мотоцикл, ось чоловік і відкладав.
– Так можна все життя чекати! Спочатку декрет, потім ще щось звалиться, потім чергова криза! З’явилася можливо – треба її використати, – невдоволено відповів чоловік на мою істерику.
Він ще образився, що я за нього не зраділа. Та було б чому! Я не могла собі дозволити купити для сина нещасний сир, щоб не слухати істерику, а тато від сім’ї половину зарплати просто ховав, щоб купити собі мотоцикл. Ось на ньому після розлучення і поїде, негідник.
