Коли мені було 17 років, я познайомилася з чоловіком, який був трохи старше ніж я. Жив він у Харьковській області, а я в Київській області. До нас приїжджав на заробітки.
Дуже сильно його полюбила. Весь вільний час намагалася з ним проводити, навіть в гості до нього на літо їздили.
Він теж мене любив. В силу того, що мені було всього 17 років, я так хотіла жити, гуляти з подругами, працювати. Загалом серйозні відносини не вписувалися в моє життя.
У підсумку нам довелося розлучитися. Минуло кілька років, за ці роки ми не спілкувалися. У мене було достатньо хлопців і навіть на кілька місяців я встигла вискочити заміж, але його я не забувала ніколи. Одного разу випадково він попався мені в соцмережах, там був його номер телефону і я не замислюючись подзвонила йому.
Понеслося наше спілкування. Навіть не дивлячись на минулі роки, метелики в животі літали. Кожен день чекала його дзвінків. По телефону ми домовилися, що він переїде до мене в Київ і ми почнемо все з початку.
Я літала до нього на кілька днів, було супер. Мені залишалося тільки чекати пів року, коли він приїде до мене. Я жила на той момент з дівчатками на квартирі.
Були постійні гулянки клуби і т.д. І на одному з таких походів в клуб, я познайомилася з хлопцем. Не знаю що переклинило в моїй голові, я стала зустрічатися з цим хлопцем.
Мій Руслан теж приїхав в Київ, я розповіла про все йому. Останнє що я пам’ятаю, коли ми розлучилися, це його очі повні сліз. Він пішов…
Незабаром я завагітніла від свого нового хлопця і вийшла за нього заміж. Минуло вже 8 років. Любові звичайно ж не було за ці роки. Що це було? Швидше за все швидкоплинне захоплення, яке коштувало мені цілого життя.
У мене 3 дітей. Моє серце досі рветься на шматки. Я не можу його відпустити, як би мені цього не хотілося. Він в моєму серці залишиться назавжди. Іноді хочеться вити як вовк, усвідомлюючи те, що я накоїла, але треба жити далі. Любов моя, якщо ти коли небудь прочитаєш це, знай, я прошу в тебе вибачення, за ту біль яку я тобі заподіяла …
