Я сам подав на розлучення. Сам прийняв рішення піти до коханки і сам все це несу зараз на плечах. Моя дружина навіть не здогадується, як мені погано. Такий характер у мене: не можу зізнатися і впасти в бруд обличчям. І зараз я розумію, як гидко зробив.
Я залишив дружину і дочку через любов. Мені здавалося, що це правильно. Коли жити не можеш більше без когось.
Все дуже швидко починалося. Юля прийшла до мене в офіс бухгалтером, навела порядок у всьому, усміхнена, красива, з гумором. Така вся мегазірка, волелюбна і захоплена танцями на жердині. І я потрапив. Наш роман тривав два роки! А потім вона сказала, що вагітна. І тут я прийняв рішення, що це знак. Пішов з сім’ї, у мене народилася друга донька. Перша перейшла до другого класу. Я допомагав своїй першій дружині і дитині. Начебто все виконував, як порядний чоловік. Юлька виставляла в соцмережах наші фото, в «Інстаграмі» щасливі обличчя, «сніданок для коханої», перші кроки доньки, блакитний берег Балі, ось що подарував мені мій Котя, «щаслива сімейка на відпочинку», «коханий балує мене ось цим і тим ». Instagram і правда гарний і щасливий …
Насправді нашим ругачкам немає кінця. З ранку до вечора у вихідні, вранці сніданок зовсім не для мене, а для фото »
Ліжку майже немає, з дитиною займаюся я, Юлька на своїх тренуваннях. Про роботу й мови бути не може, вона – зірка, і її треба цінувати просто за те що поруч … А поруч зі мною виявилася егоїстична, показна, спрямована тільки на зовнішню красу людина …
Ми приїхали до моїх бабусі і дідуся, так вона гидливо перемила всі вилки, перед тим як сісти за стіл. В туалет не змогла сходити: «Там старими пахне …»
Зробити зауваження не можна, відразу скандал. Поговорити можна – крики. Але на вулиці ми щаслива, красива пара з коляскою за 50 тисяч (це дуже важливо для неї).
І я все більше спостерігаю за Іриною, моєю першою дружиною. І все більше розумію, кого я втратив. І заради кого. Там дитина, тут дитина. Ірина – юрист в хорошій компанії, дочка-розумниця. Будинок – затишне місце … Доча каже, що мама дивиться сторінки соцмереж зі мною. Каже, їй боляче, але тато знайшов своє щастя і треба бути розумними і пробачити. Яке щастя?
Якби ви знали, наші спокійні, добрі, милі жінки, що може ховатися за цим. Колись на п’ятиріччя весілля я подарував Ірині картину з гумором, де наші обличчя зістарили і навколо нас діти і внуки. Вона до цих пір перед моїми очима.
