Не можу тримати язика за зубами.
Так вийшло, що років з чотирнадцяти я почав відповідати колючістю на на сарказм. Як так вийшло? Ну якось вийшло. І чим далі, тим жорсткіше, хоч зі своїми стендап-номерами гастролюю.
***
Наприклад, їду вчора додому, в пакеті пляшка домашнього квасу. На роботі колега пригостив. У маршрутці підсаджується мужичок років п’ятдесяти.
– Самогон? (Вирячився на полторашку)
– Аналізи!
– ???
– Ну сеча!
У маршрутці народ починає сміятися. А у нас далі діалог:
– Чим хворієш?
– Скарлатиною.
Мужик аж на інше місце посунувся. Далі їхав спокійно.
***
В кінці травня в Харкові гуляв, фотографував різні речі, краєвиди. Біля Банківського моста стоїть дівчина. Я підходжу до неї і …
– Вибачте, можна сфотографую?
– Ну звичайно! Як мені встати (починає кокетувати зі мною)?
– Ні, я грифона хотів сфотографувати. Можете відійти геть туди ?!
***
На роботу прийшов якось не просто в м’ятій сорочці, а в випрасуваній, так секретарка шефа вирішила до мене підколоти:
– Невже в магазин сходив і купив нормальну сорочку?
– Маша, я знаю, чого ти хочеш, але цього не буде! Ти чуєш! Чи не для тебе мій розец цвів!
***
Їду в маршрутці. Навпроти мене сідає жінка років п’ятдесяти. А голова у неї чимось фіолетовим пофарбована. Чим вони голову так фарбують, я не знаю, але виходить реально по-панківськи.
Я тихенько у бабусі питаю “вибачте, а ви теж фанатіє від Кіта Флінта?”. Чи варто говорити, що далі у нас діалог не зав’язався.
***
І це тільки за останній місяць зі мною сталося.
До речі, досить часто мені доводилося розплачуватися за свої жарти.
Можна б було, звичайно, і промовчати, але хто б мені тоді безкоштовно прикрасив обличчя здоровенним шрамом і переламаним носом ?! Одне я знаю точно – сам точно не помру.
