Я постійно хамлю людям, не знаю звідки це пішло, але перетворилося на звичку, багато разів я за це отримував по заслузі, але це мене нічому не навчає

Не можу тримати язика за зубами.

Так вийшло, що років з чотирнадцяти я почав відповідати колючістю на  на сарказм. Як так вийшло? Ну якось вийшло. І чим далі, тим жорсткіше, хоч зі своїми стендап-номерами гастролюю.

***

Наприклад, їду вчора додому, в пакеті пляшка домашнього квасу. На роботі колега пригостив. У маршрутці підсаджується мужичок років п’ятдесяти.

– Самогон? (Вирячився на полторашку)

– Аналізи!

– ???

– Ну сеча!

У маршрутці народ починає сміятися. А у нас далі діалог:

– Чим хворієш?

– Скарлатиною.

Мужик аж на інше місце посунувся. Далі їхав спокійно.

***

В кінці травня в Харкові гуляв, фотографував різні речі, краєвиди.  Біля Банківського моста стоїть дівчина. Я підходжу до неї і …

– Вибачте, можна сфотографую?

– Ну звичайно! Як мені встати (починає кокетувати зі мною)?

– Ні, я грифона хотів сфотографувати. Можете відійти геть туди ?!

***

На роботу прийшов якось не просто в м’ятій сорочці, а в випрасуваній, так секретарка шефа вирішила до мене підколоти:

– Невже в магазин сходив і купив нормальну сорочку?

– Маша, я знаю, чого ти хочеш, але цього не буде! Ти чуєш! Чи не для тебе мій розец цвів!

***

Їду в маршрутці. Навпроти мене сідає жінка років п’ятдесяти. А голова у неї чимось фіолетовим пофарбована. Чим вони голову так фарбують, я не знаю, але виходить реально по-панківськи.

Я тихенько у бабусі питаю “вибачте, а ви теж фанатіє від Кіта Флінта?”. Чи варто говорити, що далі у нас діалог не зав’язався.

***

І це тільки за останній місяць зі мною сталося.

До речі, досить часто мені доводилося розплачуватися за свої жарти.

Можна б було, звичайно, і промовчати, але хто б мені тоді безкоштовно прикрасив обличчя здоровенним шрамом і переламаним носом ?! Одне я знаю точно – сам точно не помру.