Я потрапила до лікарні, а чоловік навіть із відпустки не повернувся раніше

Чоловік завжди казав, що він вважає за краще бути над ситуацією. Типу, я думаю емоціями, а він головою. Тому й рішення його іноді мені здаються неправильними.

Я, закохана дурепа, у ці дурниці навіть вірила, але лише до певного моменту, який стався минулого місяця. Тоді чоловік показав себе у всій красі.

Пів року тому в мене зʼявилася дитина. Як мені далося це виношування, навіть згадувати не хочеться. Мені здавалося, що з мене йшло все, що мало таку можливість.

Другу половину триместру я взагалі не вилазила з лікарень, бо лікарі всіма силами намагалися зберегти дитину. У них вийшло, за що я їм дуже вдячна.

Але здоров’я все одно було у жахливому стані. Я після появи дитини хворіла дуже часто, начебто імунітету немає взагалі. Лікарі обіцяли, що згодом все скоригується, але поки що до цього далеко.

Близько місяця тому я вкотре захворіла. Терапевт сказав, що це проста застуда, прописав ліки та відправив хворіти додому. Я приймала все, що мені призначили, начебто навіть були покращення.

Тому до заяви чоловіка, що він їде у відпустку, я поставилася спокійно. Відпустку він брав під ювілей своєї бабусі, яка мешкає в Прикарпатті. Мене в цю подорож він брати не збирався.

– Ти постійно хворієш, а там ще бабуся, плюс у нас маленька дитина, яку тягати кудись поки що рано. Навіщо? На тебе ніхто не образиться, всі чудово розуміють твій стан. А от я ювілей бабусі пропустити не можу, не кожен рік в неї ювілей.

Я погодилася з доводами чоловіка, мені й самій не хотілося кудись їхати, самопочуття все ще не було погане. Тому, спокійно зібравши валізу, чоловік поїхав святкувати.

А мій стан погіршувався. Я думала, що це від втоми, але потім почала панікувати та викликала швидку, коли зрозуміла, що ледве можу підвестися з ліжка.

У цей час подзвонила мамі, попросила приїхати. Вона живе в області, тож дістатися до нас їй не так просто, а свекруха поїхала разом із сином на ювілей.

Мама мала приїхати вранці, раніше не виходило, а мене лікарі швидкої госпіталізувати. Я й сама розуміла, що треба, але куди мені подіти дитину?

Врятувала подруга, яка погодилася посидіти з дитиною, доки не приїде мама. А я на швидкій вирушила до лікарні. Дякувати Богу, що вчасно, бо вже дорогою мені стало зовсім погано.

Вранці мама відзвітувала, що вахту прийняла, подругу відпустила, я змогла розслабитись. Очевидно, організм відпустив віжки й сил не залишилося взагалі.

Чоловіку я написала через пару днів, пояснила всю ситуацію, він відповів, що в курсі, а потім мені стало не до листування. Стан знову почав погіршуватися.

Через тиждень мені стало набагато краще, я подзвонила мамі, тоді й з’ясувала, що мій чоловік все ще не повернувся. Вона йому повідомляла про мій стан, питала, коли він приїде, він відповів, що такого то числа, тобто тоді, коли у нього добігатиме кінця відпустка.
Навіть те, що дружина у лікарні, а з дитиною сидить теща, не змусило його все кинути та їхати додому. Він продовжив відпочивати, ніби все гаразд.

З лікарні я виписалася за день перед поверненням чоловіка. Мама, якій довелося брати відгули на роботі, поїхала, а я сиділа і шаленіла через поведінку чоловіка.

Коли він приїхав я зірвалася на скандал, хоча планувала просто поговорити.
– І чим би я тобі там допоміг? Ти у лікарні, з дитиною теща. Що б я тут робив? Бігав та розводив паніку?

Мамі довелося відпрошуватися з роботи, якщо що. Але чоловік на це відповів, що вона ж все одно відпросилася, та й з дитиною впоралася краще, ніж вийшло б у нього, то з чого ж я так нервую?

Ось як людині пояснити, чого я нервую? Може, тому, що він відпочивав, поки моя мама на шкоду собі сиділа з нашою дитиною, а я валялася в гнітючому стані в лікарні?

Але слова чоловік завжди вмів перевертати, тож я просто сповістила його, що переїжджаю до батьків і подаю на розлучення.

– Охолонеш і зрозумієш, що я все зробив правильно, – крикнув чоловік.

Та пішов він зі своєю правильністю! Мені здається в подружньому житті таке не припустимо.