Я познайомився з жінкою, яка була старша за мене на 10 років (мені тоді було 24). Дітей у неї не було, ми відмінно проводили час разом і мені все більш ніж подобалося. Потім я довго і нудно думав про те, чи варто будувати з нею стосунки, в результаті вона покликала мене жити до себе

У 2012 р я познайомився з жінкою, яка була старша за мене на 10 років (мені тоді було 24). Дітей у неї не було, ми відмінно проводили час разом і мені все більш ніж подобалося. Потім я довго і нудно думав про те, чи варто будувати з нею стосунки, в результаті вона покликала мене жити до себе.

Прожили ми так рік, і я зробив їй пропозицію. Якось само собою вийшло.

За прожитий рік нічого критичного не було, я в якийсь момент навіть полюбив її, вона була мені дорога, і я знав, що потрібен їй.

Ще через півроку зіграли весілля.
Дуже скоро розмірене сімейне життя мене почала вбивати, мої почуття до неї зійшли нанівець.

Навіть почала з’являтися відразу, апатія. Я розмови про розлучення, а вона перекладала все на фарс. У березні цього року ми переїхали до мене в квартиру, після чого спільне життя остаточно перетворилося на пекло.

У травні цього року я зустрів дівчину, до якої досить давно відчуваю симпатію. Вона була одружена з моїм  кращим другом, тому я все ніяк не наважувався зробити перший крок і розповісти їй про свої почуття. Але якось все закрутилося і ми переспали (зі своєю дружиною на той момент ми вже домовилися, що розлучимося, так що фактично з мого боку зрадою це не було).

Протягом наступних 2-х місяців ми ловили будь-яку вільну хвилинку, щоб побачитися. Сталося те, чого зі мною в принципі не могло статися – я закохався. Навіть не помітив, коли ця людина стала мені дорожче життя.

На даний момент я на стадії підготовки до розлучення, але та сама дівчина яку я полюбив, вирішила, що я їй більше не потрібен. У підсумку я залишаюся один. Самотність мене не турбує, але лякає те, що я не бачу сенсу в житті без цієї дівчини. Я взагалі себе без неї не уявляю. І готовий завити від туги.