Я працюю фрилансером, і заробляю більше, ніж тесть та теща разом узяті. Однак вони чомусь ставляться до мене зневажливо, постійно дивляться зверхньо, та намагаються принизити й образити.
Мовляв, справжньою роботою можна вважати тільки ту, де ти в поті обличчя працюєш, хай навіть і за копійки. Мою дружину робота влаштовує, плюс я допомагаю їй із прибиранням та приготуванням, якщо замовлень на платформі не надто багато.
Тому тесть почав обзивати мене домогосподаркою, а теща розповідала своїм подругам, що її дочка знайшла собі альфонса, і посадила його собі на шию.
На її думку, я просто так стукаю пальцями по клавіатурі, й нічого не роблю. В інтернеті вона не сидить, так що ніяк не може оцінити мій внесок у розвиток гідного проєкту. Якщо по телевізору мене не показують, і в газети я не потрапляю, то на мене сміливо можна вішати тавро невдахи.
Всі родичі зневажають мене, під час сімейних збіговиськ не соромляться дорікнути шматком. Мовляв, стіл накривали на працьовитих людей, справжніх бджіл-трудівниць. “Хто не працює – той не їсть”, – так мені одного разу сказав дядько дружини.
І не можна пояснити чомусь нікому, що в мене є постійний заробіток. У пошані зовсім інше. Наприклад, що син того самого дядька влаштувався в школу охоронцем, а інший, – учитель фізкультури.
Всі ними страшенно пишалися, ставили мені за приклад. Так, саме про таку кар’єру я мріяв у тридцять чотири роки!
Як мені набридла ця зневага в очах тещі. Вона і дітей налаштовує проти мене. Так, я прошу її сидіти з ними, бо мені справді ніколи.
Я теж не розважаюсь, мені потрібна тиша, спокій, та дисципліна. Звісно, вона цього не розуміє.
Не знаю, навіщо вона взагалі приїжджає до нас у квартиру. Часто йде відпочивати до іншої кімнати, а доньок приводить до мене.
Нещодавно, донька запитала в неї, яке в мене по батькові, і вона знаєте що їм сказала? Що мене звуть Дармоїд, а по батькові – Нероба. Ще тиждень я не міг відучити їх так себе називати.
Теща навчила їх тому, що в дитячому садку треба говорити вихователькам, що їхній тато – безробітний кровопивця, якому не соромно бути на утриманні у дружини, та її старої хворої матері, яка тягне на собі всю родину.
Я був просто в сказі, коли дізнався, що про мене такі чутки розповсюджують власні діти. Звичайно ж, я був злий не на них, а на того, хто їх цьому навчив.
Мало того, мене ще намагаються залучити до роботи нянею. Наприклад, я спокійно роблю замовлення, як чую дзвінок у двері.
Це прийшли родичі, вони привезли своїх маляток, бо їх нема з ким залишити. А я все одно вдома сиджу, сумую.
З дітьми веселіше й час буде плинути! Іноді я навіть не відчиняв двері, але теща в цей час була у квартирі, тому вона поспішала зустріти родичів, і впустити їх у коридор.
А я не можу просто так безвідповідально дати дітям іграшки, та залишити їх в іншій кімнаті. Та, навіть поряд із собою посадити, й не стежити, і то страшно. Тому доводиться возитися, розважати, та створювати безпечні, та комфортні умови.
Діти не винні, що їхні батьки постійно спихають їх на сторонніх людей, роблячи вкрай негарно і, навіть, не виховано.
Отож, дітям подобається мій творчий підхід до виховання, вони радісно діляться з батьками тим, чого дядько Паша навчив їх за минулий день.
Звісно, хто ж проґавить можливість зводити дітей до безплатного клоуна? Сам собі рию яму, але нічого не можу з цим вдіяти. Коротко кажучи, я стомився від постійного тиску.
Теща виносить мізки з приводу того, що мені вистачить уже просиджувати штани, й настав час влаштуватися, хоч кудись.
Втомився я від підколів тестя, та зітхань дружини, на яку теж дана ситуація впливає не найкращим чином. Живемо у власній квартирі, і потерпаємо від “доброзичливих родичів”! Це жах! Як тактовніше їх послати, підкажіть!
