Заходимо з чоловіком в електричку, в салон навіть не потрапили — величезна кількість людей. Стоїмо у тамбурі, він біля одного входу з собакою, а я – біля іншого. Біля нього стоїть пара: молодий чоловік із симпатичною дівчиною.
Через п’ятнадцять хвилин шляху, електричка зупиняється між станціями (аварія на лінії), в салоні задуха, дихати нема чим, я дивлюся на чоловіка (як він почувається), а він дивиться на цю дівчину. Вона – на нашого собаку.
І що я спостерігаю: чоловік, який ніколи не хвилювався за собаку (він її просто не любив ніколи, ставився до неї байдуже завжди) починає дуже мило дивитися то на собаку, то на дівчину – милий такий, я й не знала, що він такий може бути. Літньому чоловікові стає погано – мій чоловік і ця дівчина щосили намагаються йому допомогти.
Я знову дивлюся на чоловіка, зустрічаюся з ним поглядом та очима питаю: чи все добре, як він? А він відвертається від мене, ніби не знає зовсім і тут зустрічається поглядом з цією дівчиною і дуже мило їй усміхається. При цьому дівчина дивиться у мій бік і, як на мене, все розуміє.
Я заплакала. Я про нього, про чоловіка турбуюся, а він заради незнайомої (нехай приємної і красивої) чужої дівчини так мене ображає, і що найобразливіше, навіть не хвилюється за мене, тендітну дівчину.
Розлучитися хотіла прямо на вокзалі, але йти нікуди зараз. Посиділа на вулиці, пішла додому, собаку годувати треба, вона втомилася. А бачити чоловіка не можу. Два дні плачу. Думаю, що тут нічого обговорювати. Закриваю вуха, коли він виправдовується.
Я людина емоційна, дуже чутлива до таких речей. Голова розуміє – ми стільки років разом, і цей випадок не має руйнувати нашу родину. Але вдіяти зі своїм серцем нічого не можу. Вирішла, що краще піду від нього. Якби кохав, то так би не вчинив. Він бачив, що я на нього дивлюся, що бачу це все, бачив як я плачу. і навіть не вибачився.
