Після важкого розлучення Поліна сім років жила сама. Потім донька Ганнуся поїхала на навчання до сусіднього міста.
Допомагати було нікому, справлялася сама. Стало легше, коли Аня почала працювати. Вже про себе можна подумати.
– Поліно, ти зовсім про себе забула. Ти ж молода ще, лише сорок п’ять. Он, глянь, Толя на тебе заглядається. Очей не може відвести. Розлучений. – Якось сказала їй колега.
– Мені сорок сім.
– Це не привід плюнути на себе та записатися у бабусі. У тебе ще мати жива, а значить ти молода.
Анатолій був її однокласником, навіть за однією партою сиділи колись. Він був старший за Поліну на два роки, – два роки в п’ятому класі, два в сьомому… Тоді він часто смикав її за кіски.
Кіски тонкі, короткі. “Щурові хвостики”, – Толя так казав. Поліні набридло це і вона якось сама відрізала їх ножицями.
Мати посміялася з нової зачіски та відвела в перукарню. Там усе підправили. З того часу її зачіска практично не змінювалася.
Поліна подивилася на Анатолія. Він одвернувся. Кілька разів вона помічала його пильний погляд. Його дружина та двоє дітей у місті залишилися, а він один повернувся до старого будинку батьків.
Влаштувався трактористом до місцевого фермера. Поліна бачила його майже щодня. Вона продавчиня, а він щодня хліб купував саме у їхньому магазині.
– Що ти сюди ходиш та ходиш? Усю підлогу мені затоптав. Щодня одне й те саме. Невже не можна прийти в іншому взутті.
– У полі бруду по коліно, то ти його ще й нам тягнеш. Додому до себе неси цю глину. І соляркою від тебе несе за кілометр – одного разу гаркнула на нього прибиральниця.
– Так… це… по хліб я.
Поліна посміхнулася. Анатолій почав приходити з того часу в чистому взутті, та й куртку робочу змінив. Якось він дочекався кінця робочого дня, провів Поліну до будинку.
Згадав шкільні роки, навіть вибачився за кіски. Рік проводжав, Поліна не піддавалася. Колишній чоловік Василь був спочатку тихим, а потім почав показувати характер, міг навіть ляснути.
Робив це так, щоб синців не було видно. Одного разу Поліна стерпіла, а вдруге подала на розлучення. Крики, умовляння рідні чоловіка, сльози свекрухи, на неї вже не діяли.
Виставила за двері, будинок був її, батько будував спеціально для дочки. У селі багато будинків його руками зроблено. Після цього Василь кілька разів перепрошував, а потім поїхав. Поліна не цікавилася його долею.
– Я пропоную тобі руку та серце. Скільки можна зволікати, ми ж не молоді. Весілля можна зіграти, але це, як ти вирішиш. Можемо просо розписатися, – якось сказав Анатолій.
– Можна і без свідоцтва про шлюб.
– Це якось не правильно. Жити разом, а… люди що скажуть.
Розписалися тихо, тільки Поліна залишила колишнє прізвище, прізвище батька. Після розлучення з Василем вона вирішила повернути й дівоче прізвище, щоб викреслити колишнього чоловіка назавжди не лише із серця, а й із паспорта.
Усі документи змінила. Навіть полегшення тоді настало. А зараз просто не хотіла міняти документи. Анатолію це не сподобалося, але сперечатися не став.
Новий чоловік переїхав до Поліни. До себе і не кликав, там практично розруха, будинок під знесення. Ділянку з будинком продав, про гроші Поліна не питала, не її вони.
Та й особливо ніколи було, мати в неї захворіла. Довелося на два будинки жити, добре, що майже поряд.
Як матері не стало, Поліна вирішила її будинок здавати дачникам. Гроші хороші, та й город вони копатимуть. Пара трапилася гарна, платили вчасно, а головне – порядку дотримувалися.
Грошами Поліна допомагала дочці, та оформила іпотеку. Все було гаразд. Дочка приїжджала, хоч надовго не затримувалася. Не подобався їй новий чоловік матері, але якщо їй добре, вона мовчала.
Після двох років спільного життя до Анатолія приїхав старший син. Поліна думала, що в гості, але час минав, Аркадій нахабнів. Він з перших днів почав підкидати свою брудну білизну в кошик, холодильник пустів набагато швидше.
– Толю, я не збираюся прати та прибирати за твоїм дорослим сином. Якщо він сам не може, то прибирай за нього ти.
– Я не збираюся приходити в брудний будинок і збирати його шкарпетки по кімнатах. Це перше! Друге! Продукти тепер купуєш ти!
– Ти ж у магазині працюєш, тобі важко принести?
– Не важко, але вони грошей коштують. І останнє. Довго ще триватиме його відпустка?
– Якщо він тобі тут набрид, то виганяй мешканців, він оселиться там. Йому нема куди йти. Мати у квартирі з новим мужиком, там жити складно.
– Співчуваю, але ж інші якось живуть, наймають. Нікого виганяти не буду, а йому час їхати та шукати роботу. Це його життя, а не моє! Я йому нічого не винна!
– Ми ж сім’я. Це мій син!
– Я не заперечую, він твій син, але живе він у моїй хаті та нашим коштом, вірніше моїм.
– Я продав будинок батьків, все вклав у ремонт твого будинку, ти мені зобов’язана!
– Вклав? Щось я не пригадаю! Продаж твого будинку пам’ятаю, а ось грошей та ремонту ні. Ти, напевно, забув куди їх подів?
– Не твоя справа. Я сказав, значить мій син житиме тут, або в будинку твоєї матері. У нас два будинки.
– Два будинки у мене!
Анатолій щосили стукнув по столу, єдина чашка підстрибнула. Поліна ледве встигла зловити її.
– Ти, жінка! Два чоловіки в будинку! Сказано, значить виконуй! Інакше…
– Що інакше? Наступний ляпас буде не по столу?
– Здогадлива!
– Добре. Пройдусь до магазину.
– От і чудово.
Поліна вийшла на вулицю і пішла, але не в магазин, а до будинку матері до своїх мешканців. Хотіла попередити, раптом Анатолій надумає їх сам вигнати.
– Поліно, проходьте, у нас гості, діти приїхали, онуки.
– Та у вас тут і без мене компанія велика. Мені просто сказати дещо треба. Якщо чоловік прийде, то ви його не слухайте, я вас не виганяю.
– Так він уже приходив, сьогодні вранці був. Я подзвонити тобі не встигла, гості приїхали. Ось тільки згадала.
– Приходив значить, а мене й не питав.
– А що сталося? Допомога потрібна? Він щось про сина свого говорив, той начебто одружитися зібрався, житло треба.
– Цього я ще не чула. Робити щось треба, а не знаю, що.
– А ти посидь з нами, у нас весело, може й вигадаємо чогось.
– Ні, дякую, піду я.
– Ти дзвони, якщо що. У нас мужиків сьогодні багато, разом викинуть зайвих із твоєї домівки.
Поліна йшла додому та думала. Можливо, й справді викинути зайвих. Одного чи одразу двох? А це вже залежить від обставин.
– Ти з крамниці з порожніми руками?
– Я там не була. Твоєму синові час, нехай збирає речі.
– Що? Куди? А… ти вигнала їх. Оце добре. Тільки переїзд відкладемо до завтра, вечерю готуй, їсти час.
– Ні. Сьогодні, прямо зараз. Вечері не буде. І ти збирайся.
– Що? Ти мене виганяєш? Я сюди свої гроші вклав.
– Ти вже говорив, але це не так. Час пішов.
– Куди я піду? У мене немає нічого, я заради тебе продав будинок та ділянку. Аркадію, збирайся, ти їдеш.
– Ви разом їдете.
– Поліно, Поля, а мені куди?
– Місто близько, там є готелі.
– Зараз він поїде. Все буде, як раніше. Зірвався я, але ти ж могла й поступитися. Нерви у мене. У сина проблеми, освіти немає.
– Проблеми твого сина не моя турбота, а тепер і твої нерви мене не цікавлять! Мені вистачило гупання твого кулака по столу, другого чекати не буду.
– Іди, я подаю на розлучення. Якщо не підете самі, то зараз тут будуть люди. Мене всі поважають, вилетиш, як пробка!
– Я подам до суду! Я тут робив ремонт!
– Що ти все з ремонтом, його не було!
Аркадій лаявся з батьком, що той не може впоратися із дружиною. Батько кричав на сина, все через нього сталося. Поліні набридло їх слухати, але довелося терпіти. Вони збирали речі.
– Поліно. Я сина проведу і повернуся. Поговоримо удвох. Добре?
– Ні, ми вже все сказали.
– Я повернусь.
І він повернувся, тільки Поліна не пустила його. Так, він залишив собі ключі, відчинив, але замок був не один. Стукав довго, кричав, але довелося піти.
Замки Поліна змінила, подала на розлучення. Анатолій намагався отримати компенсацію, будинок та ділянку він продав у шлюбі.
Довести, що гроші було вкладено у ремонт не вдалося. Навпаки, відразу спливли борги по аліментах, куди вони й пішли.
Вже після розлучення Анатолій обурювався, що він втратив будинок через Поліну. Що у неї два будинки, а він взагалі без житла. Із села йому довелося виїхати.
Поліна більше заміж не збиралася. Дочка почала приїжджати частіше, і вже не одна. Незабаром у неї весілля. А там і онуки підуть. Краще жити заради своїх дітей та онуків, а не годувати чужих нахабних мужиків…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
