Історія моя весела, ні смутку, ні страждань, ні образ, ні зрад в ній немає. Все так і почалося, просто, на одному диханні.
Я розлучилася зі своїм хлопцем. На вулиці йшов дощ. Було дуже холодно. Комп’ютер, як на зло, був зламаний. Але треба було якось себе розважати.
Єдине, що спало мені на думку – це телефон. І великий і могутній ІНТЕРНЕТ!
Зайшовши в соціальну мережу, я не стала листуватися зі своїми друзями. Я відкрила пошук і навмання вибудувала параметри. Знайшла. Авторизація. Прийняв. Вітання.
Так все і почалося. Ми довго листувалися, але ніякого натяку на флірт або романтику не спостерігається. Загалом, ми були просто віртуальними друзями. Ділилися найпотаємнішим, немов дві давні подружки. Навіть збиралися якось зняти квартиру в Харкові, але потім виявилося, що ні в нього, ні в мене немає грошей на оренду квартири.
Через місяць, інший, я зрозуміла, що сумую, коли його немає в мережі. Здається, закохалася. Я вирішила, що приховувати таку чудову правду буде досить нерозумно, і написала йому, зайшовши здалеку. Він навіть не зрозумів, що мова йшла про нього. І якось «про між іншим» згадав, що він поки взагалі не хоче відносин.
Я чекала довго і наполегливо. Але потім мені це набридло. У мене з’явився хлопець, потім інший, потім третій. А потім, мій віртуальний друг все-таки нарешті схаменувся.
Він випросив мій телефон. Я, звичайно, із задоволенням дала йому номер, попередньо трохи поламавшись.
І ось ми вирушили на перше побачення. Все прям як в казці! Ідеально! Шикарно! Минуло вже кілька років, а ми як і раніше знову і знову закохуємося одне в одного. А ще ми з нетерпінням чекаємо нашого весілля і народження дітей!
