Я прожила все життя сама. Зізнаюся, мені ніколи не хотілося, щоб поряд хтось був. Я не хочу виходити заміж

Я прожила все життя сама. Зізнаюся, мені ніколи не хотілося, щоб поряд хтось був. Я не хочу виходити заміж.

Коли я покинула стіни дитячого будинку, то опинилася майже в такому ж дитячому будинку. Мені видали житло у багатоповерхівці. У цьому будинку всім нашим видали. Хтось одразу ж завів дитину, хтось двох. А я хотіла насамперед не бачити їх усіх. Продала квартиру та купила іншу одразу ж, як тільки це стало можливим.

Мені зараз 34 роки. Я живу в іншому місті. Тут нема знайомих осіб.
Мене заспокоює те, що майже всі довкола чужі.

Когось тягне творити сім’ю. Та не мене. Боюся, що знову кинуть, знову зроблять боляче, знову будуть невиправдані очікування та надія, якою не судилося стати правдою.

Я знаю, що десь жива моя мама, яка страждає залежністю від міцних напоїв, і якій я ніколи не була потрібна. Можливо, що батько ще живий. Батько, якому я теж не була потрібна.

Вже стільки років минуло після дитячого будинку, а я досі не можу натішитися з того, що в мене є свій кут, є свої особисті речі, є час побути наодинці з собою.
Господи, якби ви знали, як мені подобається тиша.

Після роботи я приходжу у квартиру, закриваю вікна та насолоджуюся самотністю. Неймовірно. Можливо, це психічне відхилення, бо мене на роботі не розуміють. Та вони й не зрозуміють мене ніколи. Якщо ти нікого не любиш, то не буде розчарування від зради. Краще так…