Пам’ятаю, що років до чотирнадцяти я чомусь думала, що всі сім’ї живуть приблизно однаково. Ну, ось є мами та тато, і в кожній родині вони дуже схожі. Але коли ми з друзями та однокласниками стали старшими, то я з подивом виявила, що всі мами виявляються різні.
Мені щиро було незрозуміло, чому в умовного Івана мама не перевіряє уроки щовечора, як це робить моя. Або чому Марійку мама може відпустити з ночівлею до Лери, а мене не відпускають.
Чому всі однокласники можуть влітку гуляти допізна, а я маю вдома бути о восьмій? Таких питань ставало все більше, і я потроху почала здогадуватися, що не всі мами, такі як моя.
Зараз я вже цілком розумію, що моя мати жінка дуже владна. Вона любить контролювати абсолютно все. При цьому досягає всього шантажем та маніпуляцією.
Без неї я не повинна купувати собі речі, кудись йти чи взагалі щось робити. Так було все моє дитинство та юність. Нині я вже дівчинка доросла. Мені навіть вдалося вийти заміж!
Досі важко в це віриться, звичайно. Але тут усі заслуги треба віддати моєму чоловікові. Саме він колись розплющив мені очі на той факт, що мені вже достатньо років, щоб приймати рішення самостійно.
Цей процес виявився вкрай болючим для моєї мами. Вона й досі не вірить, що я здатна щось робити сама, окрім дурниць. Адже мама життя прожила, мама краще знає, мама поганого не порадить – ось що я чую останнім часом.
Бачачи мою ситуацію, чоловік ухвалив кардинальне для нашої родини рішення. Ми поїхали від моєї мами за триста кілометрів. Це сталося одразу після весілля.
Нині вже з тих подій пройшов цілий рік. Ми живемо окремо. З мамою спілкуємось тільки телефоном. У неї з важелів впливу залишилися лише телефонні нотації. Але, в порівнянні з тим, що ми вже більше не боїмося того, що вона може з’явитися до нас посеред ночі (а таке теж було), це дрібниці.
Але мама не була б мамою, якби не знайшла приводу, щоб до нас не зачепитися. Вона образилася на нас, бо ми купили машину! Не порадилися з нею і купили. Не взяли її із собою, а просто купили самі.
Після того, як вона дізналася про це, вона цілий місяць мені не дзвонила. Хоча до цього регулярно дзвонила рази зо два на день. Я спробувала зателефонувати їй сама кілька разів, але вона не відповідала на мої дзвінки.
Десь у глибині себе я видихнула з полегшенням. Життєвий досвід мені підказував, що мати заспокоїться і з’явиться сама. І ось пройшов місяць із невеликим. Через два тижні у мами має бути день народження.
Ми з чоловіком вже почали думати, щоб їй подарувати. Планували, що обов’язково треба з’їздити до неї у вихідний, щоби привітати. Але тут мама дозріла і зателефонувала сама. Те, що вона мені видала, крім “шедевром”, більше ніяк не назвеш!
– Я придумала, як ви можете спокутувати свою провину переді мною! У мене ж незабаром день народження, подаруйте мені путівку на відпочинок – видала мама.
Думаю, не варто пояснювати, що доброму продовженню спілкування така лінія поведінки не сприяла.
Мама нам грошима ніколи не допомагала. І машину ми купили на свої заощадження та з подарованих грошей на весілля. Не було такого, щоб ми взяли та розтратили мамині гроші, а вона хотіла їх витратити на щось інше.
До того ж мати працює, вона навіть ще не на пенсії. І раніше такого ніколи за нею не було, щоб вона в мене грошей просила. Сама ж вона також щедрістю не відрізняється. Зятю ось, за три роки знайомства взагалі жодного разу нічого не подарувала. Навіть на дні народження лише на словах вітає. А тут таке!
Природно, я мамі сказала, що вона на такі дорогі подарунки може не розраховувати. Ми їй щось подаруємо, звісно, але не це. На що мама образилася знову і знову не розмовляє зі мною.
Я маму взагалі перестала розуміти. І перед чоловіком якось незручно. Їхати до матері на день народження взагалі бажання тепер нема. Чоловік вмовляє, що треба було б з’їздити хоч ненадовго, привітати. А я тепер боюся, що вона ще щось утне. Не знаю навіть що робити.
