Розплата за свою помилку. Ця історія з моєї юності. Було це давно, років 17 тому. Я була струнка і красива, не заміжня і легковажна. Дуже багато хлопців задивлялися на мене, але я все чекала принца на білому коні й тому ні на кому не зациклювалася довго.
Тоді я і зустріла його. Я давно його знала – вчилися в одній школі. Тільки він був старший за мене. Одного разу ми зустрілися на дискотеці і я дозволила йому проводити себе до будинку. Поговорили, посміялися і вирішили ще раз зустрітися.
Сама не знаю чому, але щось мене в ньому зачепило. Хоч і не красень, але розмовляти мені було з ним цікаво. Сама не знаю як, але наше спілкування переросло в дуже близькі стосунки. Ні, я не любила його. Він мені тільки подобався. І я дозволяла йому любити себе. Він любив мене відчайдушно, готовий був заради мене на будь-який вчинок.
Він закидав мене подарунками, хоча я знала, що гроші він брав у борг, через те, що тільки закінчив університет і шукав роботу за фахом. Він прощав мені всі мої капризи й істерики. А я маніпулювала цим, але запевняла своїх подруг в тому, що він мені не потрібен.
А потім я запропонувала йому розлучитися. І тут же почала зустрічатися з іншим хлопцем у якого була і машина і квартира, і який був не настільки боязкий зі мною і не настільки щедрий на подарунки і фантастичні вчинки. За нього я і вийшла заміж.
У сімейному житті мені довелося з ним дуже туго. Він виявився ледачим маминим синочком, який любив тільки брати, а не давати. А той, перший, живе за тисячі кілометрів від мене, у нього сім’я. На всі свята я завжди отримую від нього смс-привітання і згадую про те, як він мене любив, цінував і поважав.
Мені цього все життя так не вистачало! Знаю, що до цього часу подобаюся йому. Він писав мені про це. Але вже нічого не поробиш. Все скінчено.
Цінуйте, люди, тих хто Вас любить і не женіться за тими, хто любити не вміє!
