Я розлютилася, не сперечаюся. Ту ж інформацію можна було подати інакше, щоб згладити гострі кути та не висловлюватися так категорично. Але я втомилась.
За два тижні, що свекруха в нас живе, вона вже витягла з мене всі жили. У мене сил немає терпіти її постійне скиглення, вічні претензії та задовольняти її вимоги.
Я заміжня всього пів року, і зараз у мене великі сумніви, чи зможемо ми зберегти наш шлюб, якщо все триватиме в тому ж ритмі, що й зараз.
Заміж я вийшла буденно. Не було весілля на тисячу гостей, ресторану, ведучого та інших належних атрибутів. На це ми не мали ні грошей, ні бажання. Тихо пішли, розписалися, з’їздили з друзями на базу відпочинку, от і все весілля. У мене немає батьків, я з дитячого будинку, у чоловіка мама і старший брат.
Ось у цього брата свекруха останні місяці чотири й гостювала. Там дитина з’явилася, свекруха помчала допомагати невістці з малюком.
Не знаю, не знаю, якщо вона там поводилася, так само як веде зараз у нас, то мені дуже шкода старшу невістку. За чотири місяці там можна нервовий зрив та розрідження мозку заробити.
Живе свекруха не в нашому місті, в неї взагалі діти роз’їхалися по різних містах. Ось вона нагостювалася у старшого сина, мабуть, довела першу невістку, вирішила переміститися до нас.
– Ну як же так! У мене син одружився, а я й не бачила ніколи невістку! Треба познайомитись, – зателефонувала свекруха та позначила дату приїзду.
Я людина гостинна, але треба, щоб і гості теж були нормальними. Свекруха до них не належить, на жаль. Вона з першого дня почала виносити мені мозок.
У мене двокімнатна квартира, тому свекрусі дісталася окрема кімната з диваном. Але її це не влаштувало, у неї хвора спина, їй на дивані спати не можна. Довелося поступатися нашою спальнею, що дуже незручно, тому що там і шафа з речами, і трюмо з косметикою загалом довелося багато чого перетягувати.
Потім свекруха почала вчити мене господарювати. Я стою, картоплю чищу, а вона бере мене за рукав і тягне до туалету, щоб показати, який там наліт під обідком унітаза.
А на біса ти так згиналася, щоб це побачити, ось мені цікаво? І невже це така термінова проблема, що не можна було почекати, коли я закінчу з приготуванням?
А готування – це окремий біль. Свекрусі не сподобалося, як я готую. Точніше, вона назвала їжу простецькою. Мовляв, без родзинки, без вигадки я готую. Якісь нудні котлети, звичайний плов, нецікавий суп. Свекруха таке не їсть. Вона колупається в тарілці та засипає мене коментарями, які зводяться до одного – так харчуватися не можна.
Як? На ранок бутерброди? Жах! Потрібно зробити вітамінний коктейль! У вас нема блендера? Як же ви живете? Ось свекруха вже майже померла без вітамінного коктейлю!
Два дні поспіль рис? Ні, вона цього не хоче, приготуйте їй інший гарнір, найкраще булгур. Як це у вас нема булгуру? Та це ж ще страшніше за відсутності блендера!
Потрібно терміново пекти яблучний пиріг, син у неї таке дуже любить. Ні, це не той яблучний пиріг, їй не подобається, треба переробити. Як? Вона не пам’ятає, але не так.
Все це вислуховувати після роботи вже не було сили. А враховуючи, що до цього додавалися й інші дратівливі вимоги, настрій у мене був не дуже позитивний.
Наприклад, свекруха зажадала від нас не відчиняти вікно у нашій кімнаті, бо їй тоді дує з її вікна. Але сама вона вікно зачиняти не хоче, бо потрібна притока свіжого повітря. А нам не треба?
Ось одного разу, коли свекруха знову критикувала вечерю, яку я приготувала, я їй і сказала:
– Або їжте мовчки, або готуйте собі самі.
Свекруха аж над табуретом здійнялася, то її бомбануло. Демонстративно викинула вміст тарілки у смітник, пішла в кімнату, намагаючись сильніше грюкнути дверима.
А що таке я сказала? По суті вона цілими днями вдома, я працюю. Вона могла б і сама вечерю приготувати, не зламалася б. Сама нічим не допомагає, натомість критикує та обурюється.
Сину вона, звичайно ж, нажалілася, він прийшов за годину і спробував влаштувати мені розбірки. Але я не була налаштована це вислуховувати, тому одразу видала йому все, що думаю про поведінку його мами. І чи вона цю поведінку змінює, чи нехай повертається додому. Досить, нагостювалася.
– Вона ж літня людина. Можна було б потерпіти, – почав було чоловік, але я не була налаштована слухати цю маячню.
З чоловіком ми посварилися. Не через поведінку його мами, а через його позицію щодо мене. Мене нагинають, а я мушу терпіти? Ніде не трісне?
Зараз у чоловіка є всі шанси поїхати від мене разом зі своєю мамою, якщо він не зрозуміє.
