Я захотіла дитину від коханця, і мені зовсім за це не соромно. Чому я маю соромитися власних почуттів?

Ми познайомилися з ним на роботі, коли мені було трохи більше ніж двадцять років. Він не приховував, що одружений і має дитину, але при цьому завжди казав мені, що з дружиною вони давно не сплять, а живуть лише за інерцією.

Я отримувала кохання та увагу, які мені були потрібні на той момент. Кохання прийшло трохи пізніше, і мені стало недостатньо того, що я мала до цього. Ми сварилися, бурхливо мирилися, знову сварилися, але нічого не змінювалося. Він так само не збирався розлучатися і приділяти мені більше уваги, а мені стало не вистачати його.

Через три роки таких почуттів, я звільнилася з роботи, щоб більше ніколи його не бачити і почати життя наново. Подруги і близькі твердили, що я гідна кращого, а не такого чоловіка, як він, що мені нема на що сподіватися, і я даремно витрачаю дорогоцінні роки молодості.

Вони реєстрували мене на сайтах знайомств проти моєї волі, намагалися знайти «нормального та вільного чоловіка». Я ж пила заспокійливі і пропускала все це повз вуха.

Через півтора місяця після мого чергового «залізання» на стіну від депресії, що навалилася, я зрозуміла, що не можу без свого коханця. Мені було фізично погано, я не могла навіть у думках уявити, що якийсь чоловік обіймає мене. Я не бачила свого життя без конкретного чоловіка, не мого чоловіка.

Так я повернулася до роботи. Тоді правила наших стосунків були чітко обумовлені, але, звичайно, все пішло не так. Через пів року я дізналася, що матиму дитину. Він нетактовно натякнув, що мені варто було б відвідати лікаря.

Я досі жалкую, що послухала його. Минуло два роки. Знайомі продовжували виходити заміж і народжувати дітей, а в мене на горизонті все виразніше з’являлася цифра 30. І я для себе вирішила, що настав час завести якщо не сім’ю, то хоча б дитину.

Вибір був невеликий. Я звернулася з цією пропозицією до свого, точніше, не свого чоловіка. Він погодився, обговоривши на березі, що не має наміру розлучатися, але готовий взяти на себе фінансові зобов’язання, пов’язані з малюком. Ні, мені не соромно перед його дружиною та суспільством. Якби вона була для нього пара, він би протягом стільки років не був би зі мною.

Мені здається, вона здогадується, що її чоловік має інше життя. У разі потреби я готова з нею зустрітися та обговорити всі моменти, які її зацікавлять. Але вона зі мною не побачиться, бо знає, що в разі чого, вона своїми ж руками зруйнує власну сім’ю. Ми з нею знайомі, до речі.

Пару разів він її брав на зустрічі, на яких була присутня і я. І навіть тоді мені не було соромно, як це обіцяли мені всі довкола. А чому я мушу соромитися власного щастя та своїх почуттів? Невже ця жінка має ексклюзивні права на чоловіка? Він же великий хлопчик, і може сам приймати рішення, з ким йому бути.

Через кілька місяців народиться наше маля. У графі «батько» у мене буде прочерк. Навіщо мені зайва паперова тяганина? Мене все влаштовує. Я вагітна від коханого чоловіка. Хай не мого. Але це ті почуття і стосунки, про які мріє кожна з нас.