Марина Віталіївна приїхала несподівано, заздалегідь не попередивши сім’ю сина. Вона просто зателефонувала з автовокзалу, та втомленим голосом повідомила про те, щоб Дмитро приїхав за нею.
– Синку, забери мене, будь ласка, – мляво промовила в слухавку Марина Віталіївна.
– Звідки? – Здивувався від несподіванки чоловік. – Ти до нас приїхала? – швидко дійшло до нього.
– Ну так, – натягнуто захихотіла мати, – вирішила зробити вам сюрприз, і приїхати без попередження. – Ви ж не проти?
Дмитро забарився з відповіддю. Він не знав, що сказати матері, тому глухо промовив:
– Ти ж знаєш, що я не люблю сюрпризи, – ухильно промовив син. – Я на роботі й Маша теж. Діти у школі.
– Ой, а сьогодні ж п’ятниця, хіба ви не до п’яти працюєте? – занервувала Марина Віталіївна.
– Ні, до пів на шосту, тому тобі доведеться чекати ще понад годину, – приголомшив її Дмитро.
Жінка у відповідь важко зітхнула. Їй не хотілося стільки часу стирчати на автовокзалі з валізою речей.
– Втекти не можеш? Заради мене, – сказала вона напівголосно, ніби боялася, що їх можуть підслухати.
– Мамо, про що ти говориш?! У мене взагалі робочий день, – суворо відповів чоловік.
– А Маша? Її учні, напевно, по домівках розбіглися, – припустила Марина Віталіївна.
– У неї гуртки. Чекай, як під’їжджатиму, подзвоню тобі, – сказав Дмитро, і поклав слухавку.
Жінка здивовано дивилася на екран. Вона не чекала, що син так швидко закінчить розмову, і з образою пробурчала:
– Треба ж, які всі зайняті, ніби я щодня до них їжджу…
Справді, Марина Віталіївна дуже рідко була у сина та невістки в гостях. Зазвичай, це вони на кілька днів приїжджали до неї в місто, але цього року все сталося по-іншому.
Марина Віталіївна вирішила приїхати до родичів на весь грудень, та залишитись на новорічні свята.
Але заздалегідь попереджати їх про це вона не стала, щоб не було зайвих питань.
Причина на те, щоб випередити приїзд рідні, у Марини Віталіївни була досить вагома.
Однак поширюватися про неї синові та невістці жінка не збиралася. Вона вигадала своє пояснення, яке, як їй здавалося, було досить переконливим.
За годину і двадцять хвилин матері подзвонив Дмитро і повідомив про те, що заїде спочатку за дружиною, а потім вони вже вдвох – за нею.
У результаті, до автовокзалу подружжя під’їхало лише за дві години. Марина Віталіївна до їхнього приїзду вщент звелася.
Коли син знову зателефонував жінці, вона була буквально на межі нервового зриву. Мати почала висловлювати йому телефоном свої невдоволення і те, скільки їй довелося чекати.
– Мамо, припиняй вже стогнати! – Дмитро грубо обсмикнув Марину Віталіївну. – Виходь…
– Я не можу, у мене валіза занадто велика, – пробурчала жінка. – Сам іди за мною.
Через кілька хвилин Дмитро увійшов в автовокзал, і знайшов поглядом матір, яка махала йому рукою.
– Ти всі свої речі привезла? – дуже здивувався чоловік, побачивши багаж. – Я думав, ти нас на новорічні свята чекаєш.
– Я вирішила цього разу порушити традицію, – нервово захихотіла Марина Віталіївна, та взяла сина під руку.
Розмірено крокуючи, парочка вийшла з автовокзалу, і попрямувала до машини Дмитра. Всередині салону, з нетерпінням чекаючи на їх прихід, сиділа Марія. Приїзд свекрухи для неї також став великим сюрпризом.
Жінці не терпілося дізнатися, що стало причиною для того, щоб змінити традиції. Як тільки Марина Віталіївна привіталася і сіла в машину, невістка запитала її:
– Марино Віталіївно, а ви чого до нас?
– А що не можна? – Відповіла питанням на запитання жінка. – Я вважала, що ви завжди раді.
– Можна, просто ви не попередили нас навіть.
– І що? Виженете мене тепер за це? – награно засміялася Марина Віталіївна. – Вирішила довше з вами побути, у вас і на Новий рік залишусь.
Подружжя здивовано переглянулося, жінка дивувала їх все більше і більше. Проте Дмитро з іронією поставився до її слів. Йому здавалося, що мати недомовляє щось, і на її приїзд є вагома причина, яку вона приховує.
– Це все, мамо? – недовірливо примружився чоловік. – В тебе нічого не сталося?
– А мало б? – усміхнулася Марина Віталіївна. – Що в мене могло статися?
– Не знаю. Може, у тебе купа боргів, і ти втекла від колекторів, – припустив Дмитро.
Замість відповіді Марина Віталіївна зайшлася у гучному реготі. Вона сміялася кілька хвилин, а потім видихнула:
– Насмішив, звичайно, ти мене, синку! Ти ж знаєш, як я ставлюся до всіх цих кредитів.
Так за розмовами ні про що, трійця доїхала до багатоповерхового будинку Дмитра та Марії. Для Марини Віталіївни невістка виділила одну із кімнат у чотирикімнатній квартирі.
Жінка взяла на себе всі турботи по будинку, що дуже розвантажило господиню. Однак, попри це, подружжя все ще думало про те, що Марина Віталіївна щось приховує від них.
– Не можу пригадати, щоб мама на місяць залишала свою квартиру без нагляду, – дивувався чоловік.
Відповідь він отримав за тиждень до Нового року. Дмитру зателефонувала сусідка матері, та схвильовано запитала:
– Дімо, Марина у тебе? Слухавку не бере!
– Так, вона в мене. Що їй передати? – поцікавився чоловік.
– Її квартиранти тут погром влаштували!
– Які квартиранти? – перебив сусідку Дмитро.
– Ну, вона квартиру на місяць здала, до середини січня. Вони накидалися, і вчинили погром, а платити не захотіли. Я за неї штраф заплатила, скажи, щоб переказала мені дві тисячі, – повідомила жінка.
У цей момент чоловік остаточно зрозумів. Марина Віталіївна приїхала не просто так, а тому, що здала свою квартиру в оренду.
Повернувшись із роботи додому, Дмитро викликав матір на кухню на відверту розмову.
– Мамо, ти навіщо свою квартиру здала? – Запитав чоловік. – Ти ж казала, що просто так приїхала. Погано брехати!
Зрозумівши, що брехати й далі безглуздо, Марина Віталіївна сіла на стілець і промовила:
– Я здала свою квартиру на Новий рік, щоб накопичити на подорож. У Одесу хочу, а грошей нема. Не буду ж я вас просити. Ось і здала за десять тисяч. Звідки ти дізнався?
– Дзвонила тітка Люда, твоя сусідка. Квартиранти розгромили під’їзд, вона заплатила за них дві тисячі штрафу, просить повернути їх, – повідомив син.
Марина Віталіївна здивовано роззявила рота. Новина її, здавалося, шокувала.
– Ось тобі й раз! – сплеснула вона руками, та побігла дзвонити сусідці.
За пів години жінка повернулася на кухню, і стала скаржитися синові на те, як некрасиво вчинили квартиранти.
– Я їм сказала, щоб віддали Люді гроші, – пробурчала Марина Віталіївна. – Ой, ось тепер переживатиму до середини січня.
Не витерпівши, жінка через три дні таки поїхала додому. Вона вирішила пожити у сусідки, щоб контролювати квартирантів до закінчення терміну оренди.
Марині Віталіївні пощастило, що Людмила виявилася не проти її приїзду. А син з невісткою ще довго обурювалися, згадуючи таку хитру родичку! А ви що скажете про її вчинок? Ви його схвалюєте, чи засуджуєте?
