Я так більше не можу жити. Мені набридло рахувати копійки перед походом у магазин. І я зараз не утрирую. Я насправді рахую копійки.
Не студентка вже, мені тридцять років, але я в декреті. Молодшій дитині півтора року, старшій чотири, тобто виплати крихітні, можна сказати, їх немає. Натомість є іпотека, куди ж без неї.
А ще є чоловік, який сидить на роботі, на яку влаштовувався “тимчасово” півтора року тому. Але він як отримував копійки, так і отримує.
Найсумніше, що чоловік зовсім не прагне щось змінити. Його влаштовує робота, де майже нічого не треба робити, але й відповідна оплата.
Ще й свекруха його дуже підтримує. Мені здається, що й слова про те, що вони економили, а я хочу жити на широку ногу, це її авторство.
Ми з чоловіком брали в іпотеку відразу двокімнатну. Мої батьки на весілля подарували мені квартиру, маленьку однокімнатну квартиру, яку було вирішено продати, щоб були гроші на перший внесок.
Квартира була маленька навіть для двох, що там говорити про сім’ю. До того ж перебувала в області. Тож було вирішено її продавати.
Батьки чоловіка тоді продали свою дачу, куди багато років ніхто не їздив. Отримані гроші теж пішли на перший внесок з іпотеки.
Взяли простору двокімнатну, платіж виходив двадцять тисяч гривень. Сума підйомна, коли працюють двоє людей, ми думали, що зможемо платити без напруження.
А потім понеслося: перша дитина, пандемія, друга дитина, звільнення чоловіка, повномасштабне вторгнення. Якщо щодо першої дитини я не сумнівалася, то друга була під питанням.
Я не хотіла народжувати в такій нестабільній ситуації, але чоловік вмовив, що нічого страшного не станеться. Все одно ми хотіли двох дітей, а так у них різниця буде невелика.
– Ну, що ти переймаєшся? Нормально живемо зараз. І на іпотеку, і на життя вистачає. Краще відразу вже відсидіти обидва декрети, коли вже так вийшло.
І я повірила, що все буде гаразд. Але чоловік втратив роботу і ситуація почала швидко погіршуватися. Якби не допомога з боку батьків, то не знаю навіть, як би ми жили.
Чоловік на місці не сидів, їздив співбесідами, розсилав резюме, але якоїсь адекватної вакансії не знаходилося. Тоді довелося знизити планку, суттєво так знизити.
Так він і знайшов місце, де зараз працює. Зарплата там пʼятнадцять тисяч, зате ніяких напружень та заворушень, годують обідами, у вихідні не смикають, після роботи теж. Не робота, а мрія.
Тільки от платять замало. У нашій ситуації, коли вся зарплата чоловіка йде на іпотеку, ще й батьки позичають. Мене не тішать усі додаткові бонуси, які дає ця робота.
Поки я вірила, що це тимчасове явище було ще нормально. Так, важкі часи, треба затягнути пояси, та таке інше. Але півтора року минуло, у нас друга дитина з’явилася, а чоловік все й не думає свою роботу міняти.
Як не шукай продукти по акції, але вони все одно коштують гроші. А купувати відвертий шлак я не можу. Якби ми з чоловіком ще якось могли на макаронах посидіти, то дітям потрібні нормальні продукти.
Та й комунальні треба якось платити, одяг купувати бодай зрідка. Ліки, знову ж таки, не п’ять копійок коштують. На це все потрібні гроші.
Чоловікові я про це говорю, а він заявляє, що це не він мало заробляє, а я багато витрачаю і не вмію жити.
– Наші батьки якось крутились у складніших умовах, економили, а ти постаратися не хочеш, – заявив він мені нещодавно.
Порівняв, називається! Батьки іпотеки не мали, до того ж у них був город, на якому вони з весни по осінь спини гнули, але потім харчувалися весь рік, а у нас все з магазину.
І знову ж таки, якби не мої батьки нам би взагалі ні що будо жити. Вони нам ще пʼятнадцять тисяч кожен місяць пересилають, щоби додати за платіж по іпотеці, та залишилось щось на життя.
І це добре, що мої батьки мають таку змогу допомагати, але ж вони не вічні. Та і жити на десять тисяч гривень, сімʼї з чотирьох людей важко.
Мені ж на десять тисяч треба сплатити комуналку, весь місяць годувати сім’ю з чотирьох осіб, чоловіку на проїзд виділити, а ще треба якось одягати дітей, бо вони ростуть.
А якщо, ще й занедужає хтось у цей період, то взагалі жах. Бюджет і так тріскається, а так зовсім не сходиться.
Якби не допомога моїх батьків, я не знаю, як би я справлялася з цією ситуацією. А от свекруха ось, наприклад, на боці чоловіка.
Вона теж вважає, що грошей які ми маємо на місяць, цілком достатньо, а я просто жбурляюсь грошима і не вмію економити.
Моя мама радить розлучатися, але я не вважаю це виходом. І зараз важко, а після розлучення буде ще гірше. Але й жити, рахуючи копійки на хліб, я вже втомилася.
