– Алісо, мама питала, ти вже продумала меню на наступну суботу? – запитав у дружини Максим.
– А навіщо про нього думати? – Здивувалася Аліса. – Зберемося, як завжди, дівчата замовлять, хто що захоче, я просто потім все оплачу.
– Стривай, ти про що говориш? Які дівчата? – не зрозумів чоловік.
– Ліза, Мая та Варя. Ми завжди так робимо.
– Алісо, я говорю про твій день народження.
– Так і я про нього. День народження у мене у п’ятницю. У суботу ми зустрічаємось у кафе. Дівчата мене привітають – до речі, Варя натякала на якийсь цікавий подарунок. Потім ми трохи посидимо і розійдемося, – пояснила Аліса.
– А мене та батьків ти запрошувати не збираєшся? – Запитав Максим.
– Чому ти так вирішив? Збираюся. У неділю приготую святковий обід, замовлю торт і запрошу своїх та твоїх батьків.
– І все?
– А що ти хотів? Мені, на щастя, ще до ювілею ого-го, а відзначити двадцять сім років можна і в тісному сімейному колі, – сказала Аліса.
– Загалом мама планувала, що до нас на твій день народження у суботу прийдуть тітка Римма з дядьком Гришею, Ольга з Віталіком та дітьми, Наталка з чоловіком та Ніна Костянтинівна з Лєрою.
– А хто такі Ніна Костянтинівна та Лєра? – Поцікавилася Аліса.
– Ніна Костянтинівна – це близька подруга мами, вони років двадцять дружать. А Лєра – це її дочка.
– А, це та сама, з якою ти, на думку твоєї мами, мав одружитися! І чому вона збирається до мене на день народження? Я наче ні її, ні її матусю не запрошувала.
– Мама їх запросила, – відповів чоловік.
– А дядька Гришу, Віталіка та всіх інших – вона теж запросила? – Запитала Аліса.
– Так.
– Цікаво! А нічого, що це мій день народження? І квартира, куди вона запросила гостей, також моя? Ти не пояснив це своїй мамі?
– Алісо, розумієш, у нас у родині так заведено: якщо у когось день народження, то у нього збирається вся рідня. Усі до цього вже звикли.
– А я звикла зовсім до іншого: відзначати свій день народження спочатку з друзями, а потім із сім’єю. І запевняю тебе, що ні тітку Римму, ні дядька Гришу я на своє свято запрошувати не збираюся!
– Це родичі твоєї мами. А чекати, що я запрошу Ніну Костянтинівну та Лєру – це взагалі за межею.
– І що тепер робити? – Запитав Максим. – Адже мама вже всіх обдзвонила.
– Не знаю. Але нікого, крім батьків, я в неділю не чекаю. Як ти це зробиш – справа твоя, – сказала Аліса.
Легко сказати – твоя справа. Максим навіть уявити не міг, як розпочати цю розмову з матір’ю. Вона й так була не дуже задоволена, що він одружився з Алісою. Вона здалася Катерині Іванівні надто самостійною та вільною.
Після того як Максим вперше привів Алісу – тоді ще свою наречену – у квартиру батьків, мама сказала, що у нього будуть із цією дівчиною проблеми:
– Коли твій батько привів мене до будинку своїх батьків, я очі підняти боялася, рота відкривала, тільки щоб на запитання відповісти.
– А ця дівчина на все свою думку має. Розумна, звичайно, і красива, але дуже самостійна. Намучишся ти з нею!
Після весілля минуло лише пів року, і ось перша проблема.
– Аліса, може, вперше поступимося мамі? – попросив чоловік. – А потім я їй якось поясню.
– Ні, Максиме. Чому я маю щось ламати? Пам’ятаєш, ми з тобою познайомилися два роки тому саме в тому кафе, де ми з дівчатами мій день народження відзначали?
– І рік тому я також там з ними була. Ти тоді рвався піти зі мною, а я тобі сказала, що це дівич-вечір, а тебе наступного дня запросила у квартиру своїх батьків на сімейне свято. І взагалі, у нас з тобою тепер своя родина, хай і свої традиції будуть.
– А як бути з моїм днем народження? Він за три місяці, – сказав Максим.
– Твій день народження – твої правила. Якщо ти захочеш, нехай твоя мама запросить хоч два квартали та три села – я слова не скажу.
Максим зрозумів, що з дружиною домовитися не вдасться, і подався до батьків. Телефоном це питання вирішити навряд чи вдасться.
– Що це за дурниці? Який ще дівич-вечір? – обурилася Катерина Іванівна.
– Мамо, але в них така традиція, – спробував пояснити Максим.
– До чого тут традиція? Якщо вийшла заміж, значить, увійшла до родини чоловіка. Тепер повинна наші традиції підтримувати. Тож скажи своїй Алісі, щоб нічого не вигадувала.
– Наступної суботи рівно о четвертій ми до вас прийдемо. Так, я ще й Михайла з Любою покликала. Вони, пам’ятаєш, на ювілей Мишка нас також запрошували.
– Тобто всього нас буде десять дорослих та двоє дітей. Квартира у вас двокімнатна, так що всі помістимося. А якщо що, то ще один стіл та стільці можна буде у сусідів взяти.
– Мамо, я тобі вже сказав, що в суботу нас вдома не буде: Аліса зустрічається з подругами, а я зі своїми друзями. Отже, якщо ти приведеш увесь цей натовп до нас, ви просто поцілуєте замок і підете.
– Я тебе дуже прошу, подзвони всім, кого ти запрошувала, та скасуй! Аліса сама покличе того, кого вважає за потрібне.
– Як ти собі це уявляєш? Ти мене хочеш зганьбити перед усією ріднею? Я сама поговорю з твоєю дружиною і поясню їй, що таке сімейні традиції, якщо ти цього зробити не в змозі!
– Мамо, ти сама винна. Ніхто не просив тебе обдзвонювати всіх родичів, тож тобі нема на кого ображатися, – сказав син.
– Ось як! Пів року одружений, і вже забуваєш, що таке сім’я! – обурилася мати.
– Знаєш, чесно кажучи, мені ніколи не подобалося, що ти скликала на мій день народження всіх родичів і не дозволяла запрошувати моїх друзів та однокласників.
– Мені здається, що будь-яка людина – доросла чи дитина – має право сама вибирати, з ким спілкуватися, тим більше у своє свято. Тож я тебе заздалегідь попереджаю: на мій день народження всю рідню не клич.
Мати все ж таки вирішила переговорити з невісткою і переконати її в тому, що вона повинна поважати сім’ю чоловіка.
– Катерино Іванівно, я дуже поважаю і вас, і Андрія Федоровича і буду рада бачити вас обох у нас із Максимом у неділю о другій годині.
– Але тих людей, про яких ви кажете, я не знаю, тому й не запрошую їх, – ввічливо спробувала пояснити Аліса.
– Як же ти їх не знаєш? Усі вони були у вас на весіллі! – Вигукнула свекруха.
– Були, бо ви їх запросили. А я навіть не пам’ятаю, який вони вигляд мають. І взагалі, у нас на весіллі було сорок сім гостей. Що ж, мені тепер усіх їх все життя на свята звати? – Запитала Аліса.
– Я не говорю про всіх, але родичі, особливо Римма та Гриша, дуже образяться, якщо їх не покликати!
– Як можуть на мене образитись зовсім чужі люди? Хіба я їм щось винна? – Здивувалася Аліса.
– Римма – моя двоюрідна сестро! Вона не чужа мені людина!
– Вам – так, може, й не чужа. А мені вона – як нашому паркану двоюрідний тин, а я не хочу бачити у себе на святі сторонніх людей.
– І попрошу до мене в гості нікого не запрошувати. Інакше я до вас на ювілей покличу всіх однокурсників Максима – там шістдесят гостей буде. Вам це сподобається?
Загалом консенсусу не вийшло.
– Ну, як із мамою поговорили? – Запитав Максим.
– Кожен залишився при своїй думці. Але сподіваюся, що вона мене почула, і в суботу нашу порожню квартиру не штурмуватиме ціла армія родичів під супроводом твоєї мами. І ще мене цікавить, чи прийдуть твої батьки до нас у неділю?
Аліса переживала даремно. Свекри на день народження прийшли. Катерина Іванівна трималася трохи холодно, проте батько Максима був дуже товариським і балакучим.
Вечір пройшов добре.
– Максе, – сказала Аліса, коли гості вже пішли, – у мене є цікава пропозиція: давай твій день народження проведемо на турбазі, де ми в минулі травневі свята були. Я дивилася – там саме є вільні місця – можна на вихідні виїхати.
– Згоден, – відповів чоловік.
– Тільки зі своєю мамою домовся, бо вона, чого доброго, організує туди виїзний десант, — посміхнулася Аліса.
– Уже попередив, – відповів він.
Головне, – з самого початку розставити пріоритети, і сказати “ні”, коли щось не влаштовує. Не потрібно йти на поводі, а потім нарікати. І буде вам щастя…
Як вважаєте, слушно вчинила невістка? Що скажете про свекруху? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
