– У тебе зовсім совісті немає? Я тільки дитину поклала, а в тебе тут гей-гей!
– Ну, вибачте. Зараз взагалі-то день. Ваша дитина – ваша особиста проблема, – спокійно відповіла Інга, стоячи на порозі квартири. – Щось ще?
Інга байдуже витерла піт із чола. Хвилиною раніше вона займалася на біговій доріжці. Аня буквально зірвала її з тренування. А за годину в Інги мала відбутися розмова з колегами та начальником.
Загалом, тиша в її плани точно не входила.
– Ти нам по голові гуркочеш! У нашій спальні бути неможливо! Це взагалі законно – влаштовувати з дому фітнес-центр?!
– Так, законно, як і влаштовувати дискотеку посеред дня. Ань, повторюю, зараз не ніч. День! Люди живуть, дихають, працюють.
– Що ти хочеш від мене? Щоб я навшпиньки по своїй же квартирі ходила? Цього не буде, – Інга схрестила руки на грудях.
– Та ти знущаєшся, чи що? Ти ж сама раніше просила не галасувати!
– Просила. А ти пам’ятаєш, що ти сказала тоді? – хмикнула Інга. – Побудь тепер у моїй шкурі. Твоя черга не спати!
Аня примружилася так, ніби намагалася роздивитися і запам’ятати обличчя кревного недруга в найдрібніших деталях. Потім вона ображено пирхнула, різко розвернулася і пішла до сходів. Куточки губ Інги здригнулися.
Вона зовсім не намагалася мститися, просто жила у своєму темпі. Але тому було лише приємніше, бо деяких людей життя карало само.
…Аня була сусідкою Інги вже п’ять років. Коли остання тільки в’їхала сюди, Аня була молоденькою студенткою, яка любила вечірки.
Її повністю забезпечували батьки, тож їй залишалося лише насолоджуватися останніми ковтками дитинства, що вона й робила.
Ганна із задоволенням приводила гостей, слухала музику на повну котушку, підвивала під пісні та сміялася з чужих жартів так, що чути було, напевно, через поверх.
А ще вона вчилася грати на гітарі. Без особливого успіху, зате з сильним впливом на чужу психіку.
Інга ж тоді була її прямою протилежністю. Хоч їй і було всього двадцять три, її життя вже пішло кудись не в той бік. Вона відчувала себе немічною старенькою.
Мати Інги покинула її ще в дитинстві. Вихованням займався батько. Нещодавно його підкосила хвороба.
За ним по можливості наглядала його сестра, але вона не могла все залишити, й кинути всі сили на порятунок брата.
Тож це довелося зробити Інзі. Вона перевелася на заочне, щоб хоч якось тягнути навчання, і влаштувалася працювати одразу у два місця.
Вранці вона була прибиральницею в готелі, а ввечері та вночі – продавчинею в крамниці.
Невелика перерва у неї була хіба що вдень. І ця перерва була для неї критично важлива. Нехай це всього 5-6 годин сну, але без них вона б упала.
І ось саме в ці дорогоцінні кілька годин Аня “врубувала бойовики та попсу” на повну потужність. Стіни були, майже, картонні, тож Інга ніби потрапляла на перші місця у кінозалі. Тільки от вона не купувала квитки.
Спати під звуки лементу і чужого фальшивого співу вкрай непросто, особливо, коли ти живеш в однокімнатній.
Інга переїхала на кухню, але це не надто допомогло. Вона навіть намагалася сховатися від шуму у ванній кімнаті, проте спати там було зовсім не зручно.
Інга терпіла-терпіла, а потім спустилася і постукала. Аня відчинила їй із незадоволеним виразом обличчя.
– Що треба? – спитала вона таким тоном, що Інзі одразу захотілося піти.
Вже тоді стало очевидно, що домовитися не вийде. Але їй дуже хотілося вірити у людську адекватність.
– Привіт. Вибач, що турбую… Можеш, будь ласка, трохи прикрутити музику? Я після нічної зміни, мені б поспати хоч пару годин…
У відповідь Аня скривилася так, ніби Інга запропонувала їй їсти лимон.
– Це твоя особиста проблема. Я вдома, зараз день. Не подобається – переїдь.
Серце Інги обпалило образою. Вона відчувала себе приниженою та безпорадною. Однак заперечити не було чого: Аня у своєму праві. Довелося піти ні з чим.
Того дня вона не спала. Лежала та плакала під чужий сміх. Та й не тільки того дня…
Потім Інзі пояснили, що насправді вона може поборотися. Вона поскаржилася на ситуацію колегам, щоб виплеснути емоції.
– Загалом і вдень не повинно рвати дах від шуму. Є встановлені норми, – сказала перша. – Ти можеш викликати дільничного.
– І що далі? – піднялася інша. – Ти знаєш, як у нас все працює. Дівчинці ще й дістанеться. Довести все це вкрай складно, а дільничному лише б менше роботи.
– Ну, то що ж, просто сидіти й терпіти? З такими нахабниками тільки так і боротися! У нас все тому й так погано, що кожен сидить та мовчить.
Інга тоді лише зітхнула. Вона справді знала, як це все працює. Шанси досягти хоча б відносної тиші були дуже малі, та і їй було не до цього.
Вона просто запаслася кавою та валеріаною. Іноді спала в маршрутці дорогою додому. Іноді забувала, як її звуть і скільки їй років. Мігрень стала її постійною супутницею.
Примушувати себе робити хоч щось, ставало важче щодня. Незабаром Інга припинила фарбуватися, а в її будинку оселився бардак. У неї просто не було ні сил, ні бажання розбиратися зі своїм життям.
Вночі вона прокидалася від кошмарів. Їй снилося, що її звільнили, що вона більше не може допомагати батькові з лікуванням, що він страждає через її слабкість та помилки.
І справді один раз майже так і сталося. Інга не прокинулася від будильника та проспала, через що отримала штраф. Того дня вона розплакалася прямо на зупинці.
“Все пройде”, – думала Інга, обіймаючи себе руками, але вже не вірила в це…
Все справді пройшло…
Коли батька не стало, було дуже боляче та гірко. Наче хтось вставив шпильку у серце і кілька разів провернув.
Проте разом із болем прийшла свобода. З плечей Інги спав тяжкий тягар відповідальності.
Вона доучилася, влаштувалася на нормальну роботу, а невдовзі отримала підвищення. І ось вона вже працює віддалено, стабільно та без страху, що не вистачить на ліки та комуналку. А головне – не дві зміни, й з нормальним восьмигодинним сном.
Аня за цей час вийшла заміж і стала мамою. З її квартири долинали голосні звуки, тільки тепер це були не пісні та сміх, а крики.
Вдень і вночі кричало немовля, увечері – сама Аня та її чоловік. Відносини у них явно були напруженими.
– Я тебе що, про щось складне прошу?! Просто поміняй підгузок дитині! Він і твій також! – Розривалася Аня.
– А ти чим цілий день займалася? П’яту точку відсиджувала? – репетував чоловік у відповідь.
Інга в такі моменти просто одягала навушники. Вона не любила слухати чужу лайку.
У неї взагалі тепер було дуже спокійне життя. Гнучкі графіки, спілкування з колегами, тренування. У їхньому колективі було заведено разом дивитися фільми у вихідні. Не обов’язок, звісно, але Інга охоче приєднувалася.
Зрозуміло, все це було гамірно. Без криміналу, але з їхніми тонкими стінками було чутно кожен пчих, а це вже – тим більше. Іноді Аня стукала по батареях, іноді просто голосно обурювалася.
– Задовбала вже, – бурчала вона крізь стіну. – Наче спортзал над головою… Та щоб у тебе ця шарманка згоріла там!
Кілька разів Інга бачила її в ліфті. З квітучої безтурботної студентки, вона перетворилася на жінку, що дуже втомилася.
Тіні під очима, запалі щоки, брудне волосся… Сусідка ображено відверталась і пирхала. Вона й раніше не віталася, а вже тепер – тим більше.
– Могла б і тихіше з цими своїми іржати, – якось процідила вона крізь зуби.
– Ань, ми живемо у багатоквартирному будинку, а не в лісі. Я закону не порушую. У чому річ? – спокійно відповіла Інга.
– Ні в чому… – пробурмотіла та.
Було видно, що часу на своє життя Аня більше не має. Так само як колись не мала Інга.
Після їхньої короткої лайки Інга закінчила тренування на доріжці, прийняла душ і сіла за ноутбук. Вона пила гарячий чай з ароматом чорниці. Повільно, з насолодою. А ще – слухала, як унизу розривається від плачу немовля.
Інга не витримала та посміхнулася. Вона не зловтішалася і не була жорстокою. Просто раділа тому, що вона не на місці Ані.
Тому що їй більше не треба нікуди бігти, бути в стані постійної тривоги, й вимолювати в життя та сусідів зайву хвилину сну. І зовсім трішечки – тому, що тепер Аня її розуміє…
Є ті, хто страждає через невгамовних сусідів? Як ви розумієтеся? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки.
