— Я теж можу вам зіпсувати життя! – Заявила сусідка. Сергій знайшов спосіб відповісти

– Ти стій і дивися за дорогою. Якщо вона з’явиться – одразу свисни! – сказав Сергій, перебираючись через паркан до сусідки.

За три години Валентина Петрівна повернулася з покупками і, побачивши своє подвір’я, зчинила такий крик, що збіглися всі сусіди.

…На дачі у родини Вінник вихідні завжди проходили галасливо та весело. У суботу, ближче до полудня, у дворі вже пахло смаженим м’ясом, діти гасали ділянкою, а дорослі збиралися за великим столом.

Сергій та Ольга купили дачу лише рік тому. Вони давно мріяли про затишний куточок за містом, де можна було б відпочивати від метушні міського життя, вирощувати ягоди, фрукти, овочі та проводити літні дні на свіжому повітрі.

В одиниз таких днів до них приїхали друзі – Андрій та Світлана зі своїми дітьми.

– Сергію, м’ясо готове? – спитала Ольга, визирнувши з хати.

– Ще п’ять хвилин, і  можна накривати на стіл!

За обідом вони спілкувалися, сміялися і згадували забавні історії. Але раптом їхню розмову перервав різкий голос із-за сусідського паркану:

– Ви можете вести себе тихіше?! Обов’язково кричати на все горло?

Розмова за столом миттєво стихла. Ольга невдоволено глянула на чоловіка.

– Знову вона…

Сергій тяжко зітхнув.

– Ну так… Як вона дістала…

Їхня сусідка, Валентина Петрівна, була жінкою у віці і жила на дачі з квітня по листопад. Познайомилася вони ще минулого літа, і з того часу  встигли дізнатися про неї багато цікавого.

Сусідку дратувало буквально все: то діти надто голосно бігають подвір’ям, то собака гавкає, то музика грає після сьомої вечора.

А одного дня Валентина Петрівна прийшла лаятись через те, що Сергій «занадто пізно ввімкнув газонокосарку».

– Зараз лише п’ята вечора! – здивовано відповів чоловік.

– Мені все одно! У мене в цей час відпочинок та й голова болить! – гаркнула жінка.

Сьогодні ж причиною її невдоволення став шашлик та шум від гостей.

– Від вашого диму в мене всі кімнати в хаті смердять! – прогарчала Валентина Петрівна.

Сергій підвівся з-за столу і підійшов до паркану, прихопивши пару шматків м’яса і простягаючи сусідці.

– Ми мангал спеціально якомога далі від вас поставили. Дим до вас не йде. Почастуйтеся шашликом і не лайтеся.

– Мені видніше, куди він іде! Не сперечайся, а краще загаси вугілля! І смійтеся тихіше! Тут вам не базар, щоб кричати один на одного.

– А не виправитеся – я теж можу вам життя зіпсувати! – З цими словами сусідка повернулася до хати, голосно грюкнувши дверима. М’ясо вона взяла.

– Ну і стерво… – друзі переглянулись.

– Може, їй нудно? – Припустила Світлана.

– Ага, і вона вирішила розважитися, докучаючи нам, – усміхнувся Андрій.

Вони посміялися, і незабаром неприємний інцидент забувся.

Наступного дня, коли друзі поїхали, Сергій та Ольга зайнялися городом. Цього року вони посадили картоплю та помідори. Урожай обіцяв бути щедрим, і Сергій навіть купив ящики для зберігання овочів восени.

До обіду вони припинили порпатися в саду і вирішили з’їздити за продуктами. Повернувшись через пару годин, вони зупинилися біля воріт і почули гучне кукурікання, що долинало з їхньої ділянки.

Оля відчинила хвіртку і побачила кількох курок та півня, які ходили серед грядок.

– Звідки вони взялися? – Здивувалася вона.

Сергій кивнув на ділянку Валентини Петрівни.

– Тільки в неї тут курник. Мабуть, випустила птахів погуляти, і ті перелетіли через огорожу.

– Агов! Киш звідси! – Сергій кинувся до них.

На щастя, кури опинилися на ділянці зовсім нещодавно і не встигли наробити шкоди.

Спіймавши птахів, Сергій подався до сусідки.

– Це ваші? – спитав він, коли Валентина Петрівна визирнула за ворота.

– Мої!

– Будь ласка, тримайте їх у курнику. Якби ми повернулися пізніше, вони б весь наш город перерили!

– Самі винні, – буркнула жінка, забираючи птахів у сусіда. — Треба було високу огорожу ставити, щоб кури не могли перелітати.

– Добре, наступного разу те, що гуляє по  нашій ділянці, буде нашим.

Сергій махнув рукою та пішов. А коли розповів про цю розмову дружині, та лише похитала головою.

– З нею марно сперечатися. У неї явно не все гаразд із головою.

Через кілька днів вони вирішили зібрати помідори, що достигли, щоб пригостити родичів. Ольга зірвала найстигліші овочі і склала їх у ящик.

Увечері до них мали приїхати сестра з чоловіком і дітьми. У тих була відпустка, яку велика родина збиралася провести на дачі, і сусідка почула це.

– Скоро ціла ватага приїде, треба в магазин по продукти, – сказала Ольга чоловікові.

–  Гаразд, збирайся, заразом і зустрінемо гостей дорогою, – кивнув Сергій.

Валентина Петрівна, спостерігаючи за підготовкою сусідів із вікна, була вкрай незадоволена тим, що до них знову приїдуть гості та залишаться на тривалий термін.

Особливо її дратувало, що Сергій із Ольгою не реагують на її зауваження.

Того вечора сусідка довго стояла біля вікна, а потім помітила язик з помідорами, який Ольга залишила біля ґанку і поїхала  з чоловіком у магазин.

– Зустрінете своїх гостей… А червону доріжку я вам постелю! – Сусідка посміхнулася і вирішила розважитись…

Стягнувши помідори, вона повернулася до себе і почала жбурляти овочі через паркан у бік сусідського будинку.

Стиглі томати розбивалися об стіни будинку і дах альтанки, бризкали червоним соком по білих дошках, столу та квітнику.

За кілька хвилин двір Вінників нагадував поле сутички. Під час таких кидків Валентина Петрівна зловтішно сміялася, отримуючи задоволення від своїх руйнівних дій.

Коли подружжя повернулося, вони були вражені. Їхня ділянка виглядала так, ніби на ній розлилася бочка з томатною пастою.

– От стара… – сказав Сергій, відразу зрозумівши, чиїх рук це справа.

– Думаєш, це вона? – насупилась Оля.

– А хто ще?

Спостерігаючи за розлюченими сусідами з вікна, старенька зловтішно хихотіла:

– Так вам і треба. Знатимете, як мені заважати жити.

Жити їй, звісно, ​​ніхто не заважав. Просто вона була такою людиною – заздрісною та шкідливою.

Валентина Петрівна отримувала задоволення від того, що може докучати сусідам, спостерігати, як вони страждають, і при цьому нічого не можуть вдіяти.

– Треба заяву написати на неї, – сказала сестра, допомагаючи наводити лад на дачі у рідні.

– Це крайні заходи. Спробуйте спочатку з нею поговорити її ж мовою, – порадив чоловік сестри.

Того дня вони дочекалися, коли Валентина Петрівна пішла з дому, а потім взялися до справи.

– Ти стій і дивися за дорогою. Якщо помітиш її + одразу свисни! – сказав Сергій, перебравшись на ділянку сусідки.

– Добре, тільки давай швидко. Бракувало, щоб вона тебе застукала і поліцію викликала.

Сергія не було хвилини зо три. А коли він повернувся, то весело підморгнув дружині.

– І що ти там робив? – спитала Оля, насторожено глянувши на нього.

– Невдовзі побачиш, – з усмішкою відповів чоловік.

Коли Валентина Петрівна повернулася додому, з боку її ділянки почулося дике виття:

– Ой, що ж це таке! Як таке сталося? – Закричала вона. – Як ви вибралися? Ах, ви! Ану, киш звідси!

Почувши невдоволений тон сусідки та голосне кудахтання, Оля запитально подивилася на чоловіка.

– Що ти там накоїв?

– Нічого такого, просто випустив курей погуляти…

– Вони, мабуть, усе в городі поклювали та перерили! – Вигукнула Оля.

+ Я на це дуже сподіваюся, – промимрив Сергій.

Пізніше вони заглянули через паркан і побачили, як Валентина Петрівна ганяється за курями по всій ділянці. Грядки помітно постраждали.

– Вам допомогти, Валентино Петрівно? – з іронією спитав Сергій.

Жінка обернулася і злісно подивилася на сусіда.

– Не треба! Сама впораюсь!

– А я казав, що треба добре замикати птахів у курнику. Дивно, що цього разу вони не перелітали через паркан, як минулого. Напевно, на вашій ділянці виявилося більше смачного, ніж у нас.

Валентина Петрівна насупилась. У цей момент вона зрозуміла: птахи вибралися з курника не просто так – їм явно хтось допоміг.

Доказів у бабусі не було, тому пред’явити щось Сергію та Ользі вона не змогла. Але з того часу Валентина Петрівна змінилася.

Вона все ще могла побурчати, якщо сусідські діти надто голосно грали у дворі, але більше не приходила сваритися через кожну дрібницю.

Залишившись без урожаю, бабуся усвідомила, що шкодити сусідам може не лише вона.

Так закінчилася їхня дачна боротьба – без поліції, та великої шкоди. Виявилося, що іноді людині достатньо відчути наслідки своїх дій, щоб засвоїти просте правило: не роби іншим того, чого не хочеш випробувати на собі…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!