Я відчуваю провину за те, що зіпсувала життя своїй мамі

Почну з того, що моя мама вийшла заміж в 27 років за людину, яку навряд чи сильно любила.

Вийшла тому, що нібито вік підтискав, і вже потрібно було народжувати дітей. Що ж, народила трьох дітей, осіла в селі.

Далі все пішло за стандартним сценарієм: скандали з батьком через його ліні, важка робота без перспектив і інші радощі нещасливого сільського побуту.

Хоча мама така людина, яка цікавиться мистецтвом, багато читає, любить подорожі – до заміжжя відвідала безліч міст.

В результаті мама розлучилася. Батько нам не допомагав матеріально, тому мамі доводилося багато працювати, тому що після розлучення всі троє дітей залишилися з нею.

Не думаю, що їй взагалі варто було заводити сім’ю. Через роботу їй ніколи було нас виховувати, в будинку постійно були скандали.

Я її не звинувачую і розумію, на її місці я, напевно, робила б так само.

Але це все в минулому. Зараз я дивлюся на 50-річну жінку,  втомлену життям, яка всіляко економить на собі,  але при цьому продовжує тягнути двох дорослих синів, які цілком можуть забезпечувати себе самі.

Я не розумію, як вона могла опуститися до такого життя. Невже їй самій не прикро, що велика частина життя пішла «в нікуди»? Що до сих пір доводиться працювати вдень і вночі замість тих, хто насправді вже давно здатний забезпечувати себе сам?

Я відчуваю свою провину перед нею, адже я своїм народженням теж поставила хрест на її кар’єрі, подорожах та інше. Не будь нас, дітей, вона цілком би могла зараз жити в своє задоволення, ні про що не турбуючись. Але піддалася стереотипам суспільства і витратила своє життя не зрозуміло на що.

Найбільше мене обурює те, що вона нічого не поспішає міняти, а продовжує важко працювати і утримувати моїх дорослих братів.

Хоча вона сама не раз зізнавалася, як їй важко, але нічого змінювати не хоче, а вони тим більше не поспішають злазити з її шиї.

Не знаю, що робити в цій ситуації, як допомогти мамі, якщо вона сама не хоче собі допомагати. З одного боку, мені дуже шкода її і не хочеться, щоб вона страждала, але з іншого, вона адже розуміла на що йшла, коли виходила заміж і народжувала дітей. Це її вибір, який вона продовжує робити і про який, за її словами, не шкодує. Я з нею не згодна, але не знаю, як їй допомогти і як переконати.