У той п’ятничний вечір я як зазвичай повернулася з роботи. Підігрів собі їжу і повечерявши, я почитала книгу і лягла спати. У сон я провалилася швидко.
Спочатку перед моїми очима нічого не було, крім темряви, або може, я просто не запам’ятала, що мені снилося, а потім мені стало так легко і добре. Я відчувала себе маленькою, крихітною точкою! Та кількість радості й щастя, яке я відчувала, просто неможливо до кінця описати словами!
Я зрозуміла, що можу літати й стрімголов помчала вперед. Попереду був довгий коридор і тисячі, тисячі дверей. В той момент мене абсолютно не хвилювало, що це за коридор, звідки він, навіщо всі ці двері й так далі. Мені було абсолютно все одно.
Я з дикою швидкістю носилася по коридору і насолоджувалася своєю безпричинною радістю. Я залітала в одні двері, в інші, різко розверталася тому, і це приносило мені величезне задоволення. Я забула хто я, навіщо виявилася тут, куди мені потрібно потім. Я носилася різними напрямками: вперед, назад, вниз і вгору.
Літала далеко і поверталася, причому така траєкторія хаотичного руху мені ніяк не набридає. Навіть навпаки, мені подобалося все більше і більше. Ось, теж мені, веселе заняття!
Незабаром десь позаду себе я почула тихий незрозумілий гул, а потім знайомий чоловічий голос. Я не могла зрозуміти, звідки йде звук і не могла дізнатися, хто це. Намагалася згадати, але не могла.
– Ось ледащо! – почулося десь поруч зі мною так голосно, що радість миттєво змінилася панікою. Я злякано почала шукати вихід з коридору, але вже зрозуміла, що дверей тут величезна кількість, і я навряд чи зможу вибратися. Я в паніці знову влітала і вилітала в різні двері, зрозумівши, що заблукала.
Потім почала летіти на голос, хоча мені було страшно чути його. Він був дуже мені знайомий, але я ніяк не могла його згадати. Чим більше я наближалася до звуку, то темніші ставали все навколо і летіти було вже не так легко. Я озирнулася і побачила, як темрява згущається навколо мене.
Я стала смикатися в різні боки, але кожен раз натикалася на чорноту. Чоловічий голос заполонив мою свідомість. Він щось голосно говорив, але я не розуміла. Мені хотілося втекти і не чути нічого. Я змогла лише трохи пробитися нагору, як тьма все ж поглинула мене.
– Королева! Розляглася! – кричав з кухні вітчим. – Може досить валятися! Вставай! Працювати треба!
Я відкрила очі й подивилася на годинник. Стрілки показували дев’яту годину ранку. Спросоння я не могла збагнути, що вітчим там кричить і взагалі, кого він має на увазі. Нарешті, йому набридло голосити на кухні й він з суворим обличчям завітав до мене:
– Оглухла чи що? Я в порожнечу кажу ?!
– Зараз. – піднялася з ліжка я.
Якийсь час я ще перебувала в незрозумілому стані. Ходила як варений овоч, не звертаючи уваги на лайку вітчима.
Я згадала цю історію, прочитавши якось коментар до своєї розповіді, що бачачи деякі сни, можна і не прокинутися. Тут ось і трошки задумалася.
Можливо, вітчим витягнув мене з чогось, кричачи не своїм голосом. Мені й раніше снилися такі польоти, але після вищеописаної ситуації, літати уві сні по коридорах я перестала.
