Я відразу обмовлюся: у сім’ї всі повинні допомагати один одному, це – аксіома. Ось тільки нахабніти теж не варто. Але моя молодша сестричка Маша чомусь вважає, що всі зобов’язані бігти до неї за першим покликом лише тому, що вона має проблеми в сімейному житті. При цьому вона не думає, що в інших теж можуть бути свої негаразди

Я відразу обмовлюся: у сім’ї всі повинні допомагати один одному, це – аксіома. Ось тільки нахабніти теж не варто. Але моя молодша сестричка Маша чомусь вважає, що всі зобов’язані бігти до неї за першим покликом лише тому, що вона має проблеми в сімейному житті. При цьому вона не думає, що в інших теж можуть бути свої негаразди.

Я подорослішала у чотири роки, коли в мене з’явилася молодша сестра. Погуляти, нагодувати, переодягнути, помити – усьому цьому навчилася досить швидко. І з того часу я тільки й чую: «Поступися їй, вона ж молодша». Мабуть, Маша теж добре запам’ятала цю фразу і продовжила нею користуватися і в дорослому житті.

Нині сестрі 25 років, донедавна вона була щасливою мамою та дружиною. Але все змінилося під час декрету. Так сталося, що чоловік Маші – Сашко – одразу після появи сина залишився без роботи. Ті гроші, які в них були накопичені особливо не пошикуєш. Спочатку молодята сильно заощаджували.

Я, бачачи сумні обличчя родичів, запропонувала своєму чоловікові теж Сашкові періодично ходити з Олександром та Машею у кіно, кафе чи просто в гості. Звичайно, грошей від них ми не вимагали, оплачували все самі. Олександр дуже хвилювався з цього приводу, проте Маша все сприймала як належне. Згодом її чоловік влаштувався на іншу роботу, і тут сестра геть забула про економію.

Ще б пак: продукти їй, як і раніше, привозили батьки, возик, ліжечко, одяг із взуттям купили інші родичі. Дійшло до того, що Маша після декрету не повернулася на колишнє місце роботи, а звільнилася звідти. Тут вже не витримала навіть наша мати:

– Маша, у вас що, грошей кури не клюють? Чому це ти вирішила заяву на звільнення написати? Сама нещодавно плакалася, що на комунальні послуги – і то не вистачає.

– Мамо, ну, який толк зараз від роботи? Паша в садок тільки пішов, він зараз хворіти почне, і мене все одно скоротять. Краще я вдома побуду на господарстві.

«Цікаво, яке у тебе господарство в однокімнатній квартирі? Кактус і той зачах» – подумала я, але промовчала.

Невдовзі з’ясувалося, що через звільнення між Машею та Олександром найшла коса на камінь. Якось я зателефонувала йому, щоб запросити в гості, і чоловік, мало не плачучи, почав сипати відвертостями із сімейного життя з Машею:

– Олю, ну, які гості? Ми й так на халяву у вас то їмо, то п’ємо. Мені вже соромно. Та й немає у нас із Машею більше жодної родини. Я на розлучення подав, не можу більше працювати на її нескінченні потреби. Я повертаюся о 10-й вечора, а на кухні стоїть гора немитого посуду, причому вечері для мене там немає. Начебто це не я на продукти заробляю. Я навіть не впевнений, що вона нашого сина вдома годує.

Добре хоч, що садок у нас із харчуванням. На роботу влаштовуватись вона не хоче, навіть на віддаленні нічого не шукає. У будинку немає ні порядку, ні затишку. Я думав, що вона чекатиме на мене після роботи з вечерею та усмішкою на обличчі, а вийшло все зовсім навпаки. Я втомився. Краще я сина на вихідні забиратиму і платитиму аліменти, ніж житиму з цією мегерою на одній території.

Олександр зібрав речі та справді пішов. Чесно кажучи, після такого повороту подій я думала, що Маша стане розумнішою і почне дорослішати. Але моїй сестрі, як з’ясувалося, дуже сподобалася роль «жертви». Тепер від неї тільки й чути: «цей татко», «козел» і «невдячний» на адресу колишнього чоловіка. Вона, бачите все для нього робила, а він нічого не оцінив.

Щоправда, якийсь «плюс» від розлучення Маші та Олександра все-таки був – сестра нарешті влаштувалася на роботу. Але й тут вона продовжила грати жертву і почала просити кожного зустрічного забирати її сина з дитячого садка. Першою в цю пастку потрапила я. Два-три рази я поїхала за маленьким племінником, а потім мене затримали на роботі.

– Вибач, Маша, сьогодні не зможу Пашу забрати. Я після шостої тільки вийду з роботи – сказала я сестрі.
– Нічого страшного. Садок до сьомої працює, – відповіла мені Маша.

– Але я й так втомлююся, сьогодні я не зможу поїхати. Зрештою, Паша – твій син! – обурювалася я.
– Ах, яка ж ти жорстока, сестричка мало мені нервування від Олександра, так ще ти змушуєш мене по пробках у маршрутці штовхатися і їхати за дитиною. Виручи мене востаннє, – незворушно продовжила свою виставу Маша.

– Вибач, але ні. Ти мені жодного разу навіть дякую не сказала за допомогу, а я, між іншим, в інший кінець міста їздила за твоїм сином. Не забувай, будь ласка, що на мене свої діти вдома чекають – жорстко відповіла я і кинула трубку.

У результаті маленького Пашу з садка забрала бабуся. Мамі було ніколи.

За тиждень сестра видала новий «фокус». Вона створила сімейний чат та додала туди всіх родичів. Річ у тому, що через місяць у Паші перший ювілей – 5 років. Маша скинула до чату список подарунків для майбутнього іменинника.

І все б нічого, але я не вважаю приставку PlayStation, квадрокоптер та плазмовий телевізор необхідними подарунками для дошкільника. Я прямо про це написала у чаті. Після цього я потрапила в немилість до сестри. Вона мені зателефонувала та сказала, щоб я не приходила на День народження племінника.

– Ти ж знаєш, що я поодинці виховую сина і не можу собі багато дозволити. Краще б підтримала, а не критикувала. Я більше тебе бачити не хочу! – крикнула Маша мені в трубку.

Що ж, це її справа. Подарунок Паші я можу передати через Олександра.

Найцікавіше, що всі родичі підтримали мене у виборі подарунків і вирішили, що оберуть необхідні та менш цінні речі, а не ті, що обрала сестра. Інакше наступного разу Маша попросить собі шубу замість подарунка для сина.