Теща в Андрія була не те щоб погана, але така, що хоч анекдоти з неї пиши. Але він не скаржився. Та й гріх скаржитися, коли в холодильнику постійно лежав великий шмат сала від коханої тещеньки, а в коморі рівними рядами стояли банки з маринованими огірками.
– Гарна вона в мене. Господарська. Та й живе далеко, що дуже зручно,- казав мені Андрюха, що приїхав із села, куди відвіз на літо своїх шибеників.
– Так, теща, що живе далеко, це подарунок, – відповів я, позаздривши приятелю.
Моя жила на сусідній вулиці й бачити її корпулентну фігуру доводилося частіше, ніж один раз на місяць.
Але одного разу приїхав Андрюха від “улюбленої” тещі злий, як пес. У п’ятницю ввечері він збирався, любовно укладав рибальські снасті та мрійливо казав:
– Як приїду, то тут же з ночівлею на річку піду. Карасі зараз розміром із долоню.
Я знову йому позаздрив. Мені рибалки найближчим часом не бачити. У моєї тещі на дачі картоплі не міряно, та помідорів не перерахувати.
Хоч би дощ пішов тижня так на два, щоб вона там сиділа у своєму будиночку і раділа такому рясному поливу городу.
Так ось, приїхав Андрюха в село. Насамперед на ньому повисли сини, заглядаючи в багажник щодо наявності гостинців з міста.
Потім теща, Віра Іванівна, завалила його питаннями, як там її донечка, у якої через два місяці термін, тому вона і боїться зайвий раз у машині трястись.
А потім Андрій якось не добре почував себе. Напевно біляш, куплений у придорожній кафешці, виявився не свіжим. Тож нічну риболовлю вирішив відкласти до ранку.
А теща в Андрюхи не тільки золото, а ще й травниця знатна, як вона каже. Мовляв, у роду якась там бабка, сьома вода на киселі, знахаркою була.
Отож, коли тієї не стало, то дар до неї перейшов. Як він перейшов і як виявлявся Віра Іванівна не відповідала. Вона тільки мружила і без того свої маленькі очі, і хитро відповідала:
– У мене око погане. Не варто мене злити, бо погано буде. Відьма я.
На що тесть тільки сміявся, та казав:
– Ага, зятю, її краще не злити. Скаже під гарячу руку – пів дня із вбиральні не вилізеш.
А як вона любила всякими травами лікувати. Тільки тесть, чомусь, від її лікування завжди відмовлявся, посилаючись на те, що найкращими ліками є склянка самогонки з сіллю.
Андрію теж досі не доводилося випробувати на собі знахарські здібності Віри Іванівни.
Проте, все колись буває вперше. Теща, як побачила, що її зять животом мучиться, так тут же почала готувати лікувальне зілля.
Що вона там у каструлю кидала Андрюха не бачив, але задоволена Віра Іванівна посміхалася та примовляла:
– Полин вона від будь-якої хвороби. Не бійся, до ранку будеш, як огірок. А з риболовлі прийдеш і картоплю допоможеш підгортати.
Налила вона свого відвару у великий кухоль і сказала, щоб Андрій усе одним махом випив. Рідина була темного кольору, на запах приємна, але на смак гірка.
Робити нічого, дуже Андрію хотілося вранці на рибалку потрапити. Тому він видихнув і одним махом осушив кухоль.
Треба сказати, що живіт у нього за годину перестав боліти й Андрюха радісний задрімав, передчуваючи ранкову рибалку.
Але потім почалася пекельна ніч, – його каламутило, кидало в піт, і здавалося, що шлунок проситься назовні.
Вранці до блідого Андрія підійшла Віра Іванівна і лагідно сказала:
– Андрюшенько, може тобі чаю з ромашки зробити? Ромашка, вона завжди допомагає.
На що Андрій відповів, обдарувавши її нищівним поглядом:
– Ідіть ви мамо знаєте куди зі своєю ромашкою!
Чи треба говорити, що рибалка накрилася мідним тазом і картоплю скривджена теща пішла сама підгортати. А Андрюха, збираючись увечері додому, грізно дивлячись на неї, сказав:
– Не дай боже, мамо, ви мені дітей травами лікувати будете!
– Ромашка, вона ж завжди не шкідлива, – тихо відповіла вона, не підводячи на зятя очей.
– Не дай боже, – гаркнув Андрюха і, грюкнувши дверцятами автомобіля, поїхав.
– Ти уявляєш, я думав, що ця відьма отруїла мене. Так погано мені ще ніколи не було. І краще б я тестя послухався, та самогонку з сіллю випив, ніж її забійне зілля, – скаржився Андрій, розвантажуючи машину.
Так, шкода було Андрюху, і за риболовлю його прикро. Але я вкотре переконався, що теща кожному дається під силу.
Це як хрест, який один витримає, а інший і підняти не зможе. Тому я, отримавши чергове завдання від своєї тещі, подумав:
– Ну й що, що вона городниця. Зате не знахарка, як в Андрюхи…
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!
