Я все дитинство страждала від того, що вважала себе некоханою дитиною. Якось я навіть запитала про це маму прямо, в лоб. Тоді мама відповіла, що це все дурниці й любить вона нас із сестрою однаково.
Ось тільки вчинки матері завжди говорили про інше. Сестрі купували речі, які були на порядок дорожчі за мої. Якщо мені могли взуття купити за копійки з дерматину, то Оленці завжди купувалася лише з натуральної шкіри.
-Ти ж обережно носиш! А якщо ми Оленці візьмемо дешеві, то вона в них тижня не відходить. Зате я потім тягала дешеві, не дихаючі, зшиті з клейонки черевики по кілька сезонів.
Олені дублянку за тисячі гривень, а мені пуховик, пошитий китайськими дітьми. З навчанням було те саме. Я на бюджеті вчуся, бо «ми не потягнемо – це дорого», зате через три роки на навчання сестри беруть кредит.
За стільки років я вже собі вирішила, що, мабуть, для збереження психіки варто забити на все це і зберегти своє ментальне здоров’я. До того ж нам вже не по дванадцять років. Ми з’їхали від батьків та створили свої сім’ї.
Але сестричка знову примудрилася підкинути мені труднощів. Олена рік тому вийшла заміж і одразу надумала дітей планувати.
Я, батьки та сестра – всі ми живемо окремо один від одного. Сестра не поїхала далеко від батьківського будинку. Вони живуть один від одного буквально за десять хвилин ходьби.
Ми з чоловіком обрали для життя інший район. Їхати до мами приблизно хвилин сорок машиною.
І ось Олені прийшов термін народжувати. Батьки, як належить бабусі з дідусем, оточили свою улюбленицю увагою та задарували подарунками. Вони купили практично всі меблі в дитячу, купу дитячих речей та іграшок.
Олена народжує, а наступного дня мені дзвонить мати та суворим голосом, що не терпить відмовок, повідомляє мене, що чекає мене і чоловіка після роботи в Олени вдома.
При цьому Олену та малюка поки не виписали. Вони ще день-два будуть під наглядом лікарів. Але мама вирішила, що ми, як найближчі родичі, зобов’язані допомогти молодим батькам упорядкувати квартиру.
Тобто нас покликали приїхати на генеральне прибирання. На моє запитання, а що, власне, встигло статися з квартирою за такий короткий термін, що її потрібно мити таким натовпом, мама відмовилася що пил шкідливий для дитини.
Сестра вже два місяці як сиділа безвилазно вдома. Вона мала просто неймовірну кількість часу, щоб вимити кожен сантиметр свого житла. Навіщо я там?
– Олена попросила нас про допомогу! Тобі що, важко допомогти сестрі та зятю? – Кричала на мене мама.
О точно! Адже там ще й зять є! Цей чим зайнятий, що не може в себе вдома прибратися до повернення дружини та дитини?
Загалом, відмовила я Олені, матері та зятю разом узятим. Я не в клінінгу працюю, щоб по чужих квартирах ходити та прибиратися. До того ж фахівцям із прибирання за це гроші платять, а мене навіть не похвалить ніхто.
Нині племіннику вже два місяці, а я його так і не бачила. Тому що мама з Оленою оголосили мені бойкот. Вони образилися через те, що ми з чоловіком так і не приїхали мити квартиру до виписки.
Я ось торік у лікарні лежала два тижні. Знаєте, щось у цей період ні сестра, ні мати не пропонували до зятя приїхати та почати там прибирання. То чому я комусь із них щось винна?
Мама так і зовсім заявила мені, що вирішила припинити спілкування зі мною. У неї тепер є такий довгоочікуваний онук. Тож старша дочка більше не потрібна.
Треба було раніше відмовитись що-небудь робити для цих двох. Може, я вже довше б знала, що мене в моїй родині ніхто не любить? Хоча краще пізно, ніж ніколи.
