Я відчувала себе найщасливішою на світі, дізнавшись про те, що свекруха переїжджає до Одеси.
– Набридло у вашому холодному, та багатолюдному Києві, - зневажливо повідомила вона нам.
Юлія Олександрівна вже багато років мріяла втекти у тепле містечко. Однак, то через проблеми зі здоров’ям, то через страх втратити роботу, жінка відкладала виконання своєї мрії.
Але, за два місяці до нашого одруження вона все-таки продала свою квартиру, та поїхала в Одесу, де придбала житло меншої квадратури.
– Одружуйтесь, і до мене приїжджайте! – Почала агітувати вона нас.
Однак ми відмовлялися їхати в теплі краї, пояснюючи це звичкою та роботою.
– Нам потрібний Новий рік зі снігом, а у вас його майже немає, – пояснив свою відмову Артем.
– Є, але не так багато, звичайно, як тут, але ж воно й добре. Шубу не треба купувати, – розсміялася вона у відповідь.
Я натішитися не могла на те, що свекруха поїхала так далеко від нас. До одруження ми зрідка спілкувалися, і, попри це, мати Артема намагалася мене вчити життя.
Я стискала зуби й кивала головою, вдаючи, що слухаю Юлію Олександрівну. Я з жахом подумала про те, що буде, коли я вийду заміж за Артема.
Бог почув мої молитви й напоумив свекруху виконати свою мрію, та переїхати в Одесу. Через пів року тиші Юлія Олександрівна почала скаржитися синові на те, що їй нудно одній у чужому місті.
– Хоч би до мене в гості приїхали, – важко зітхала вона.
– Мамо, ти ж знала, коли виїжджала, що це рано чи пізно станеться, – нагадав матері Артем. – Невже ти там не змогла завести собі друзів?
– Ну як сказати тобі, знайомі, звичайно, є, але всі вихідні вони проводять зі своєю ріднею, а мені нема з ким, – засмучено пробурчала Юлія Олександрівна.
– Придумай собі заняття. Сходи в театр, на концерт, ще кудись, – запропонував чоловік.
Однак усі його пропозиції мати відхиляла та заявляла, що вона вже скрізь встигла побувати.
– Тоді не знаю… книгу почни читати, або телевізор подивися, – засміявся Артем.
Юлія Олександрівна роздратовано пробурчала у відповідь, що нічого не хоче робити.
На цій натягнутій ноті, розмова між матір’ю та сином закінчилася. Проте, за кілька днів Юлія Олександрівна знову зателефонувала Артему.
– Синку, до Нового 2020 року залишилося всього-нічого, я ось думаю, може мені до вас приїхати? – приголомшила вона сина.
Я чула розмову чоловіка зі свекрухою, тому здивовано подивилася на Артема.
– У нас незабаром сніг ляже, а ти сама втекла від нього в Одесу, – нагадав син матері.
– Ну ось скучила, але більше не по ньому, а за вами, – лукаво промовила Юлія Олександрівна. – Загалом, я завтра поїду купувати квитки на двадцять п’яте грудня! – додала вона, так і не дочекавшись відповіді від Артема.
– Почекай, я ще не знаю, де ми його справлятимемо, – розгублено відповів чоловік.
– Тим більше якщо у вас ще не було планів! Я приїду, значить, разом його зустрічатимемо, – діловито сказала мати.
Стоячи поруч із чоловіком, я похитала головою. Я всім своїм виглядом показувала Артему, що він має відмовити Юлії Олександрівні.
– Мамо, почекай поки з покупкою, я не можу тобі відповісти з наскоку, – ухилявся від відповіді син. – Дай бодай пару днів, щоб ми з Уляною подумали.
– У сенсі? Що тут думати? – Здивовано обурилася вона. – Ми з вами вже кілька місяців не бачились! Рідна мати приїжджає до вас на Новий рік, а ви не знаєте, де і з ким його зустрічатимете? Ти зараз пожартував, синку?
– Ні, мамо, Новий рік не щодня буває, думаю, ми маємо право самі вибрати, як його зустрічати…
Юлія Олександрівна нічого не відповіла синові натомість вона кинула слухавку. Чоловік так і не зрозумів, що це означало, але однозначно усвідомив, що мати, мабуть, образилася на нього.
Щойно розмова чоловіка зі свекрухою перервалася, я з обуренням подивилася на нього й узялася в боки:
– Чому ти не міг сказати Юлії Олександрівні, що ми справлятимемо Новий рік в іншому місці?
– Ми ж ще з тобою начебто нічого не вирішили, – розгублено знизав плечима Артем.
– Ти хочеш, щоб вона приїхала до нас на всі новорічні свята? – Я запитливо подивилася на чоловіка.
– Не дуже хочу, але раптом ми вдома будемо…
– Не будемо, – заперечила я. – Я взагалі хотіла запропонувати тобі зустріти Новий рік в іншому місті. Зняти там готель, забронювати столик у ресторані, – мрійливо додала я.
– Ти нічого раніше про це не говорила, – задумливо відповів Артем і знизав плечима. – Якби ти сказала, я б так і передав мамі.
– Ось зателефонує Юлія Олександрівна наступного разу і скажеш їй, – діловито промовила я.
Свекруха подзвонила знову через тиждень і відразу приголомшила сина:
– Я все одно до вас приїду, хочете ви того чи ні! Мені не буде з ким зустрічати, тому терпіть мене.
– Мамо, у нас з Уляною зовсім інші плани на новорічні свята, – відповів їй Артем.
– Що? Вже встигли придумати? – уїдливо поцікавилася Юлія Олександрівна.
– Ні, просто ми обговорили варіанти й, на деяких зупинилися, – стриманим тоном відповів чоловік.
– Я приїжджаю до вас, синку! Які можуть бути варіанти? – обурено чмихнула мати.
– Давай краще влітку приїдеш, – запропонував Артем. – Кажу ж, що нас не буде.
– А я тобі говорю, що приїду! Квитки я вже взяла, щоправда, лише на двадцять восьме число, – незворушно повідомила Юлія Олександрівна.
– Мамо, ну якщо приїдеш, то доведеться на вокзалі стирчати! – пригрозив Артем.
– То ви ж знаєте, що я приїду, тож сидіть удома. Я ж не як сніг на голову впаду, а заздалегідь попереджаю, – прогарчала на сина Юлія Олександрівна.
– Не хочемо ми вдома сидіти, та й не повинні, – заперечив чоловік у відповідь. – Навіщо ти тоді виїжджала у теплу Одесу, якщо зібралася до нас у холодний Київ їхати? Бодай раз відсвяткуй там Новий рік.
– Ти оглух? Я не хочу! – гаркнула на Артема мати, яку він почав дратувати своєю наполегливістю. – Чи ти мені забороняєш?
– Нас удома не буде! – ще раз звернув увагу на свої слова чоловік і поклав слухавку.
Обговоривши все, ми вирішили поїхати до Львова. Ми зробили все, згідно з обговореним раніше планом.
Двадцять восьмого грудня до нас налетіла Юлія Олександрівна. Побачивши її в вічко, я двері свекрусі не відчинила.
Вона почала дзвонити мені та синові, але ми на її наполегливі дзвінки не відповідали. У результаті Юлії Олександрівні довелося поїхати до своєї давньої знайомої, й там зупинитися.
Артем надіслав матері повідомлення, що ми поїхали до Львова і нас довго не буде. Образившись на сина, що він не змінив свої плани під неї, Юлія Олександрівна за кілька днів поїхала додому.
Вона зачаїла сильну образу на нас, та оголосила нам бойкот на пів року. З одного боку я її розумію, що в іншому місті починати життя з нуля, дуже важко!
Але ж вона про це знала, ми її відмовляли, але вона вперто слідувала за своєю мрією! Чим їй Київ не подобався? Чому тепер ми мусимо під неї підлаштовуватися?
Нехай їде, коли нам зручно, а не коли їй забажається! Спочатку мені було ніяково, що ми збрехали свекрусі, а поміркувавши, я зрозуміла, що життя одне!
Якщо під всіх підлаштовуватись, не помітиш, як воно пролетить повз тебе! Ви, мабуть, нас засуджуєте?
