Хочу розповісти історію зі свого життя. Жила я з хлопцем близько 6 місяців. У нас із ним через повідомлення в соцмережах вийшла серйозна сварка, у результаті він виставив мої речі за двері. В його очах я бачила ненависть і зневагу до себе, була впевнена, що мені немає більше місця поряд з ним. Я була настільки засмучена, що була готова поїхати куди завгодно, щоб тільки забути ситуацію і відволіктися від усього цього.
Наступного дня я, недовго думаючи, збираю речі та їду до родичів, до іншого міста, яке знаходиться за 750 км від його будинку. Намагаюся забути все, але він запевняє, що був неправий, починає писати мені повідомлення з вибаченнями.
Спочатку я на них не відповідала, хоча чекала на кожну з них з нетерпінням. Кожна його смс була зі словом «вибач», але це нічого не змінювало. Я не знала, як вчинити, все було так заплутано і я була дуже на нього ображена. Мені здавалося, що я його ніколи не пробачу.
На такій великій відстані я всього тиждень була без нього. Тут я дізнаюся, що вагітна, термін дуже маленький. Телефоном ми миримося, я купую квиток та їду назад до нього. Приїжджаю, кажу, що чекаю від нього дитину. Через те, що мене не було тривалий час, він не хоче вірити, що дитина його (мені і раніше було важко довести йому що-небудь).
В результаті, дізнавшись, що я вагітна, він відмовляється від мене та від дитини. І я їду знову до себе додому. Там я подумала, що, може, мені варто помиритися зі своїм попереднім колишнім хлопцем. Не те щоб я його любила, але я дуже злякалася, що не зможу виховати дитину одна.
Зараз я зустрічаюся зі своїм колишнім хлопцем. Розповідаю йому все, як є, начебто погоджується, бути знову разом. Він завжди дуже сильно мене кохав і я знала, що він не відмовиться.
Я все ще люблю батька своєї дитини, хоча мені складно зізнатися в цьому, навіть самій собі. Зараз намагаюся побудувати стосунки з некоханою людиною, а на душі сумно. Тепер сплю зі своїм колишнім, не люблю його зовсім та не знаю, що мені робити.
