Юля сиділа на лоджії другого поверху їхнього нового будинку й працювала. У вікно віяв свіжий вітерець, сонця було вже не видно.
Прохолода після спекотного дня принесла полегшення. Юля намагалася перечекати, коли підуть гості чоловіка. Аркадій обіцяв не більше як годину, але минуло вже три.
Знову його обіцянка, якій Юля повірила востаннє! Думки в голові плуталися, і вона не могла зосередитися. Вперше друзі з’явилися майже рік тому на новосілля. Потім було затишшя.
Осінь та зима пройшли спокійно. Весною знову почалося паломництво. Шашлики, лазня, день народження Аркадія, відпустка у когось із друзів. І ось серпень.
Спочатку Юля приймала гостей, яких запрошував чоловік, готувала, прибирала, але їй усе це набридло. Хотілося спокою, та тиші.
Вона тільки зібралася про це поговорити з чоловіком, як приїхала свекруха з онуками. Тиждень пройшов весело, якщо можна так сказати. Тішила тільки відсутність друзів Аркаші в цей час.
Юля навіть раділа цьому, і готова була терпіти свекруху та її онуків ще тиждень, але вони поїхали. Вони поїхали й з’явився Пашка, двоюрідний брат Аркадія. З ним ще троє.
– Аркадій! Мені все це набридло! Мені треба працювати, а я готую та прибираю! Сьогодні ти сам, а завтра… коли їх не буде, то нам треба поговорити.
– Про що? Це ж друзі! Зметикуй нам салатики, а м’ясо ми самі.
– Я тільки-но сказала тобі, що сьогодні все сам! У мене багато роботи. Намагайся якнайшвидше, а потім все прибери.
– Ти жартуєш?
– Ні!
…Юля знову відволіклася, на подвір’ї було галасливо. Вона подивилася і побачила ще одну не тверезу компанію. Усі весело обіймалися та знайомились.
– На добраніч знову не передбачається, хоч би сусіди викликали поліцію – подумала Юля. За годину шум посилився, хто міг стояти – чубилися. Юля сама зателефонувала і викликала правоохоронців. Усіх, включаючи Аркадія, забрали.
– Ти образила моїх друзів та брата!
– А ти ображаєш мене! Мені все це набридло! Це будинок, а не безплатна забігайлівка! Йди на роботу, вихідні скінчились!
– Сьогодні неділя…
– Помиляєшся, сьогодні понеділок. Якщо ще один твій друг переступить поріг цього будинку, то ти поїдеш до мами!
– Це наш спільний будинок!
– Спільний був, поки ти не перетворив його на прохідний двір. Ти всю зарплату витрачаєш на друзів та родичів.
– Але…
– Я свою думку сказала! Мені твої друзі тут не потрібні. Туси з ними, де хочеш. Якщо це не припиниться, то я подам на розлучення!
– Юля, ми тільки нещодавно купили будинок, і отак ти хочеш все зруйнувати? Його ж доведеться продати.
– Я виплачу твою частину при розподілі майна. А краще, передам її твоїй мамі.
– Мамі?
– Так. Це ж вона дала тобі грошей, щоб у тебе був внесок у цей будинок. Іди на роботу та подумай.
– А й піду, і подумаю.
– Юлю, ми після покупки будинку… як це… чужими стали. Ти сидиш сама, навіть не веселишся зі мною.
– А тут взагалі заявила, що б я сам усе робив для гостей. Так не роблять. Я вирішив! Або ти приймаєш гостей, або ми розлучаємося.
– Це тобі друзі порадили?
– Не без цього. Вони навіть підтримали мене. Ділитимемо будинок. Ти обіцяла виплатити мою частку, тільки це має бути мені, а не мамі.
– Згодна.
– А в тебе точно є такі гроші? Га? До речі, спільно нажите треба ділити. Напевно, гроші нашої сім’ї треба розділити, а потім ти мені зі своєї частини й виплатиш мою частку за будинок. Правильно?
– Правильно. Так і зробимо. Значить, ти згоден на розлучення?
– Так, я його вимагаю. Куплю собі будинок і там відпочиватиму. Знайдеться жінка, яка мене підтримуватиме у всьому. Я сам подам на розлучення.
– Чудово. Успіхів.
…Аркадій дуже здивувався, коли суддя оголосив… тут було б доречно сказати вирок. Юля мала виплатити сто тисяч, які свекруха великодушно дала синові на купівлю будинку.
Жінка просто більше не мала, а допомогти вона хотіла. Щодо спільно нажитого внеску, то його не було. Внесок був, але то були спадкові гроші від батька Юлі. На них і купили дім, і все, що в ньому було.
Мати довго лаяла Аркадія, але до невістки запитань не було. Це ж Аркадій затіяв розлучення. Розлучився собі на збиток. Дах над головою втратив, дружину гарну, та й друзі розбіглися. Сто тисяч одержав і гуляй.
Юля сиділа на кухні й пила чай. Було тихо. Похмура погода за вікном зовсім не псувала настрій. Десь далеко кричали птахи.
Іноді, порушуючи тишу, проїжджали машини. У вікна застукав дощ, а вдома було тепло та затишно. Юля зачинила вікно.
– Все, час спати, Василю. – Сказала вона нещодавно знайденому котику підкидьку.
Тут же пролунав дзвінок від колишнього чоловіка.
– Юля. Вибач, я погарячкував. Чи можна я приїду? Я помінявся. Друзі зникли.
– Ні! – Написала вона, і відправила його номер в чорний список. – За що боровся, недолугий…
Ставте вподобайки, та висловлюйте свої думки в коментарях з цього приводу.
