Я втомилася жити в злиднях і на всьому економити, але під час карантину, навіть зраділа, що у нас хоча б боргів немає

Я живу та працюю в невеликому містечку. Достаток в основної частини населення середній, але кожен хоче пустити пилюку в очі своїм знайомим, щоб здаватися багатшим.

Ми із чоловіком живемо на зарплати, прибутків більше немає. Батьки пенсіонери та доросла дочка (19 років). Лише вистачає на основні витрати, а відпочинок чи ремонт ми навіть не плануємо.

Тим дивніше мені бачити, як мої колеги по роботі, подруги, колишні однокласниці дозволяють собі і на море з’їздити, і меблі нові купити. Усе це викладається у соціальну мережу.

Я не можу сказати, що не заздрю, є трохи. Я давно помітила, що дівчата в офісі дивляться зверхньо на мою домашню їжу. Вони всі обідають у кафе навпроти. Каву я теж беру у маленькому термосі, не хочу переплачувати.

Заощаджую, щоб доньці купити зайву обновку. Претензії її мене просто виводять із себе. Вона порівнює себе з подругами, які мають і шуби, і дорогі чоботи. Дочка не хоче слухати, що у нас немає грошей, адже ми ще й її навчання в коледжі оплачуємо.

Втомилася від цього, від постійної злиднів і сірих буднів. А тут ще й карантин, сидимо другий місяць без роботи, і не факт, що збережеться моє робоче місце. Чоловікові зателефонували з роботи і сказали, що його звільнюють.

Зарплату обіцяли перерахувати, як тільки запрацює їхня фірма. Працював у майстерні з ремонту меблів, тепер, мабуть, людям поки що не до цього, багатьом навіть на продукти не вистачає.

Отут я і зрозуміла, звідки у моїх колег і знайомих гроші. Спершу мені зателефонувала подруга, попросила зайняти деяку суму, бо треба погасити кредит. Я сказала, що ми не маємо грошей, ще й чоловік буде без роботи. Вона дуже здивувалася, сказала, що завжди думала, що ми відкладаємо, бачачи, як ми скромно живемо.

Виявилося, що вона має кілька кредитів у різних банках і їй більше не дають, ще й вимагають погасити ті що вже є, причому терміново. Слідом зателефонували вже з роботи, обидві співробітниці, які завжди модно одягнені і косо дивилися на мої бутерброди, термос, тепер просили позичити грошей.

Теж, мабуть, вважали, що у мене мішок грошей, якщо я так одягнена і не ходжу по кафешках. Тепер я зрозуміла, звідки вбрання, ремонти, закордонний відпочинок та посиденьки у кафе. Радію, що у нас хоча б боргів немає.