Мені 26 років, а в мене вже є панічний страх постаріти та не встигнути нормально пожити

Мені 26 років. Я заміжня. Чоловік старший за мене на 10 років. Свого майна у нас немає, заробляємо небагато, вистачає лише на їжу та оплату орендованої квартири. Мріємо про іпотеку (накопичуємо на внесок), про дітей, майбутнє.

У мене зовсім не виходить жити сьогоднішнім моментом, можу тільки цим майбутнім, де буде свій будинок, сім’я, поїздки до моря раз на рік. А те, що є сьогодні, мене лякає. Молодість проходить якось непомітно. Я з сумом дивлюся на свої старі знімки, де я ще худенька, тендітна, весела, ще зовсім дівчисько.

Зараз, після гормонального збою та проблем зі здоров’ям, зовсім не можу на себе дивитися. Начебто всього 26 років, але виглядаю набагато старшою. За мною спостерігають лікарі, сиджу на дієтах, займаюся вдома, але щодня ловлю себе на думці, що далі буде лише гірше. Боюся ставати старшою, боюся старіти.

Заздрю ​​подругам, які вже народили, знайшли себе в житті і не переживають, як я. Не знаю, коли сама зможу завести дитину, адже ні грошей, ні здоров’я для цього нема. Хочеться поставити життя на паузу і не спостерігати, як з очей витікає вся радість.

Хочеться жити зараз, а я тільки думаю про те, що буде потім. Коли ми нарешті зможемо жити, а не існувати. Коли я зможу купити собі сукню, на яку дивлюся вже пів року?

Коли ми зможемо купити машину, щоб не їздити до батьків та у дитсадок не на автобусах, завантажених під зав’язку та в товкучці? Коли я зможу знайти в собі час та сили спілкуватися з друзями, а не скидати їхні дзвінки від постійної втоми та недосипання, працюючи на двох роботах.

Я дуже намагаюся змінити своє життя, але все йде кудись у порожнечу, а час рухається дуже швидко. Мені здається, що я нічого не встигну. Не встигну жити. І мені дуже страшно.

Розумію, що 26 років це далеко не старість, та все-таки. Де та дівчина, яку я бачила ще 5 років тому? Яка була життєрадісна, весела, добре спала і не мучилася від болю? Начебто вона — це не я. Наче мене взагалі немає. Тільки страх та безнадійність.

Daria

Recent Posts

Довіра, як чашка: якщо розбили, склеїти можна, але пити з неї вже не вдасться – підтікає…

- Ніно Сергіївно? Ви? Що із вами? На вас обличчя немає... Господи, та що трапилося?!…

10 години ago

— Людмила Олександрівна залишила вам усе своє майно. Це квартира в Києві та грошовий вклад у банку. — Скільки там? — обережно запитала Оксана. — П’ять мільйонів гривень

Оксана якраз розбирала пакети з продуктами, коли на кухні задзвонив телефон. Незнайомий номер. Вона насупилася,…

14 години ago

– Дружина повинна підлаштовуватися! Розлютився, покричав, – це нормально, – намагалася напоумити свекруха

Юрій бігав по кімнатах та шукав свій телефон. - Подзвони мені, не бачиш, я не…

15 години ago

– Та щоб тобі було порожньо з твоєю картоплею! – Репетувала за парканом свекруха. – Подавися ти своїми банками!

Суботній ранок на дачі почався зі звичного кухонного гуркоту. Ольга переставляла на плиті важку каструлю…

15 години ago