Будь-яка жінка бажає собі щасливого життя, і тому не виняток. Я вийшла вдруге заміж, та ще й із дочкою від першого шлюбу. Я була безмірно щаслива, що чоловік мою дівчинку прийняв, як рідну. У нас є й спільна дитина. Проте новоявлена свекруха мою дочку онукою не вважає. Сестра чоловіка обрала таку ж саму позицію.
Їхнє ставлення до моєї дитини мене не сильно хвилювало, оскільки у моєї дівчинки є дві бабусі – моя мама та колишня свекруха, з якою ми підтримуємо нейтральні стосунки. Дочка не обділена увагою бабусь, у цьому я спокійна.
Спочатку на сімейні вечори чоловік не брав із собою мене та дітей, але коли наша спільна дитина підросла, він почав брати сина з собою. Навіть заради пристойності мене не запрошували, але я й не напрошувалася. На наших взаєминах із чоловіком це не відбивалося, навіть якщо його мати та сестра щось йому нашіптували не на мою користь. Мене все влаштовувало.
Тієї зими свекруха потрапила до лікарні зі складним переломом ноги. Її прооперували, був потрібний догляд. Мій чоловік постійно дбав про свою матір, провідуючи її щодня після виписки додому. Сестра чоловіка якраз була на шостому місяці очікування дитини на той час і допомоги як такої від неї чекати не доводилося. Проте вона постійно нагадувала братові (моєму чоловікові), що треба відвідати маму.
Мені довелося щодня готувати їжу для свекрухи. У неї цукровий діабет і потрібна спеціальна дієта. Чоловік щовечора їздив до матері, возив їй поїсти, допомагав їй, роблячи все, що вона просила, возив її до лікарні. Це забирало багато часу, але мати є мати й тут не можна нічого зробити, якщо вже виникла така потреба.
Все було б нічого, якби чоловіка не відправили у відрядження, від якого він не міг відмовитись. Весь тиждень, поки його не буде, я мала їздити до його матері, допомагати їй і возити їжу. Ми так домовилися з чоловіком, тому що сестра завжди знаходила відмовки, та й що взяти з жінки у положенні, хоч мені й здавалося, що вона просто не хоче морочитися з цього приводу, шукаючи різні причини.
Здавалося б, що все йде за планом, але захворіла моя молодша дитина. Застуда – звичайне явище, проте хворого сина та ще й з температурою я залишити не могла. Щоб і дочка не захворіла, я її одразу відправила до своєї мами, а сестру попередила, що не можу приїхати до свекрухи. По-перше, кинути дитину не можу, та й нема на кого, по-друге, щоб мамі чоловіка не принести інфекцію.
Почувши моє пояснення ситуації, вона сказала, що сама піде до матері, та таким тоном, ніби мені робить ласку. Заспокоївшись, що проблему вирішено, я почала займатися хворою дитиною, сподіваючись, що сестра чоловіка якось сама впорається, доглядаючи власну матір лише тиждень. Але щось пішло не так!
Сестра подзвонила мені вже наступного дня, кажучи, що не може відвідати маму, бо підхопила застуду. Я не знала, що мені робити та поставила їй це питання, на яке вона не відповіла. Смикати чоловіка з цього приводу я не стала, розуміючи, що він все одно нічого не зможе вирішити на відстані, тільки рознервується. Тож довелося просити про допомогу доньку.
Їй – 14. І у свої роки вона цілком здатна зрозуміти ситуацію. Дочка погодилася відвезти їжу свекрухи, яку я приготувала. Я попередила свекруху, що до неї прийде моя дочка і принесе все необхідне – поїсти та медикаменти. За голосом свекрухи я зрозуміла, що та не зраділа цьому, але інших помічників немає, тому доведеться змиритися з тим, що саме моїй дівчинці доведеться допомагати в цій ситуації.
Через 2 години після того, як дочка поїхала до так званої бабусі, вона повернулася вся заплакана. Я втратила мову, не знаючи, що й подумати. Коли дитина заспокоїлася, і я з’ясувала причину її сліз, то просто очманіла.
Більшість часу після виписки з лікарні свекруха лежала в ліжку, але за приписом лікаря вона повинна потроху ходити, щоб розробляти ногу, пересуваючись по квартирі. До від’їзду у відрядження мій чоловік їй допомагав робити перші кроки, хоч і вислуховував від неї голосіння. Вона скаржилася на те, що їй все ще боляче і вона боїться, але потихеньку вона вже пересувалася квартирою, розуміючи, що не можна весь час лежати. Загалом, зовсім лежачою та хворою її не можна було назвати.
Однак у туалет ходити самостійно вона не могла, вибачте вже за такі делікатні подробиці. Згинати ногу їй не можна, а інакше сісти на унітаз вона не могла, тому користувалася спеціальною медичною качкою.
Саме з нею і стався конфуз, який довів мою дитину до сліз. У мене добре вихована, слухняна дочка. Принісши медикаменти та їжу «бабусі», вона провітрила кімнату, підігріла їжу, подала ліки та навіть помила посуд. Зібравшись іти, дівчинка почула в наказному тоні прохання винести качку, яка була під ліжком, видаючи неприємні запахи.
Яка реакція 14-річної дівчинки на таку вимогу? Вона відмовилася, оскільки людина, що підвищує на неї голос, була абсолютно чужою для неї й далеко не ввічливою. Моя дочка не любить, коли з нею так поводяться, та ще й вимагають зробити щось неприємне. Все-таки вона ще дитина, тому розплакалася, а свекруха продовжувала на неї “наїжджати”, кричати на неї за те, що соплі розпустила. Дочка не стала далі слухати стару, схопивши одяг, вибігла надвір.
Першою моєю реакцією було відразу помчати до свекрухи та стукнути її чимось. Ця жінка ні мене, ні мою дочку ніколи не приймала, але ми її не залишили, а прийшли на допомогу, хоч ми їй нічим не зобов’язані! А чим вона нам віддячила? Слова доброго не сказала, та ще й образила мою дитину! На якій підставі вона дозволила собі так розмовляти з моєю дочкою?
Поки дочка розповідала мені про те, що трапилося, я кипіла від злості, а потім заспокоювала дитину і намагалася сама заспокоїтись, зателефонувала сестра чоловіка, гнівно висловлюючись з приводу того, що сталося. Мовляв, моя дочка «влаштувала концерт», а у мами через це тиск піднявся. Сльози моєї дитини свекрусі здалися «дурною істерикою».
Я слухала сестру і зрозуміла, що вона збрехала на рахунок своєї застуди, тому що застуджена людина так кричати не буде, та й забаганки навіженої бабки теж виконувати не буде, навіть якщо та є її матір’ю. Тобто у неї все-таки вистачило здоров’я примчатися до незадоволеної матері та кричати мені в слухавку, що моя дитина виросла егоїсткою.
Звичайно, я не могла змовчати. Я кричала в слухавку, висловлюючи все, що я думаю про неї та про її матір. Зараз я трохи відчуваю сором за свою нестримність, але не перед цими жінками, а перед своїми сусідами. Мене так зачепило те, що мою дитину несправедливо образили, тому я сказала сестрі, що ні вона, ні свекруха, нехай на мою допомогу більше ніколи не розраховують, що я й пальцем не поворушу, якщо їм щось знадобиться.
Коли я висловилася, я поклала слухавку, перебуваючи в шоку. Не встигнувши відійти від цієї розмови, я знову почула дзвінок. Дзвонив чоловік і дивувався, що в нас таке сталося. Я здогадалася, що йому дзвонила сестра і зі своїм баченням піднесла ситуацію.
Чоловік сказав, що йому зателефонувала сестра і ридаючи, сказала, якою огидною росте наша дочка, що дівчинка образила їх із мамою і що я їм погрожувала.
Ось воно як виходить. Значить, моя дівчинка погана, бо не стала виносити смердюче судно чужій для неї жінки. Коли чоловік дізнався від мене всю історію та мою позицію щодо його рідні, він був шокований, але став на мій бік і навіть просив вибачення за сестру та матір перед нашою дочкою. Чоловік заспокоїв мене, сказавши, щоб я не переймалась з цього приводу, він сам із цим розбереться.
Однак я й не збиралася перейматись з цього приводу, навіщо мені це? Я і моя дівчинка тепер точно не матимемо ніякого відношення до його родичок. У цьому плані моя позиція незмінна. Але з приводу нашого спільного сина я задумалася, а чи потрібна йому така божевільна рідня в особі його так званої бабусі та тітки?