Часто заходжу на цей сайт почитати про проблеми, які бувають в інших сім’ях. Мабуть, настав і мій час натиснути на кнопку «Сповідуватися» і попросити поради з боку.
Я категорично проти – не хочу і не буду займатися вихованням цієї дитини. Ми з чоловіком активно будуємо кар’єру і часу на дитину просто немає.
Чоловік спочатку погодився зі мною, але його мати (хлопчик тепер живе з нею) стала культивувати в ньому почуття провини, мовляв, він поганий батько і нікчемний чоловік.
Дитина у них була небажаною і чоловік ніколи не займався ним. Я наполягла, що він повинен утримувати хлопчика, а свекруха, бачачи це, вирішила, що і виховання на мене можна повісити.
Але я не розумію, чому я повинна цим займатися, поки мати дитини жива і здорова, живе з черговим коханцем, ні в чому собі не відмовляє. Якщо вона сама дитиною не займається (і при цьому її ніхто не чіпає і ні в чому не звинувачує), то чому я їм всім зобов’язана чимось?
Чоловік до мене взагалі своїм сином не цікавився і роками не згадував про нього. А тепер я стала винна, що не дозволяю їм бачитися (хоча я зовсім не проти, хай проводить вихідні з дитиною). Але я не хочу в цьому брати участь – це не моя дитина, не мої проблеми і я не бажаю їх на себе звалювати. Краще проведу свій час з подругами в фітнес-клубі краще або пройдусь по магазинах – це моє особиста справа і мій вибір.
Руйнувати сім’ю дуже не хочеться, тому що в іншому у нас все добре і мій чоловік – чудова людина. Як мені себе вести? На сьогоднішній день я озвучила свою чітку позицію, що займатися дитиною не буду ні в якому разі.
А чоловік ходить пригнічений, сумно зітхає цілими днями і ростить в собі почуття провини (ну і в мені заодно). Розумом він зі мною згоден, але ось цей його мовчазний тиск мене страшенно дратує. Відчуваю, що тримаюся з останніх сил.
