Мені 23 і я вагітна на 6 місяці. Живу з чоловіком (йому 25) та його мамою. Одружилися ми нещодавно, поки що молода сім’я. Я вже майже рік не працюю і здебільшого сиджу вдома.
Проблема в тому, що мене не влаштовує квартира, де ми живемо, не влаштовує він сам та його сім’я. До нього в мене було безтурботне і щасливе життя, а після того, як я зустріла його, життя стало значно змінюватися і не в кращий бік для мене.
Спочатку я знала, що в нас нічого не вийде і не думала про нього, як про майбутнього чоловіка, але оскільки я завагітніла, то вже довелося приймати його з усіма мінусами. Я запінікувала, думала хто мене з дитиною потім прийме, за які гроші я її буду ростити.
Вирішила, що можливо зможу його хоча б трохи змінити, і з ризиком погодилася. Він не виродок, дбайливий, трохи грубий, гордий і впертий (ми з ним два Овна та характери у нас однакові).
На початку стосунків він мене дуже любив, і це було помітно, і говорив він про це постійно! Зараз мене багато чого не влаштовує та дратує, особливо те, що він не працює, і нас забезпечує його мама.
Відповідно все, що хотілося б, я не можу собі дозволити, тому що не його гроші. Навіть дрібниць типу манікюру у салоні я вже давно не робила. Доводиться, як милостиню чекати, поки його мати дасть нам щось. Так він намагається заробити, таксує на машині брата та на ці гроші дрібниці (продукти, фрукти, солодке) мені купує. Але ж цього недостатньо.
Зараз я стала сумніватися в ньому, і думаю, що він мені зраджує, а його впертість і нервозність, деякі звички та характер мене просто дратують. Хочу розлучитися, але не можу – не хочу зараз засмучувати батьків. Щоразу все більше переконуюсь, що ні кохання, ні пристрасті, ні розуміння та підтримки у нас із ним немає.
Може це просто депресія? Розмовляти з ним без пуття, сваритися чи спокійно пояснювати теж не допомагає.
