Я живу з мамою і дочкою дворічною в одному будинку, і відбуваються постійні конфлікти, ініціатива в цьому тільки моєї матері.
Я розлучилася з чоловіком, тому що він підло себе вів, зраджував, не звертав уваги на нас з дитиною, не збирався змінюватися і не змінився до цього дня.
Для мами він був хорошою партією для мене, так як він багатий. Але крок вже зроблений, я пішла.
Звісно з 4-х місячною дитиною я пішла до рідної матері жити в великий будинок.
На сьогоднішній день я настільки вимотана скандалами на побутовому грунті, що вже немає ніякого бажання щось в будинку робити. У мене стосунки з’явилися з хлопцем, хорошим, але менш забезпеченим, ніж мій колишній чоловік (мені здається, саме це стало причиною маминого неприйняття його).
Я не можу підійти до неї за порадою, відразу крик, я не можу почати розмову по душам, бо повне ігнорування (в телефон уткнется або книжку). Дві господині на одній території це складно, але можливо.
В даному випадку абсолютно неможливо, так як все щоб я не робила – все не так, ніколи не скаже дякую за допомогу, будь-якого характеру, вважає, що раз я її дитина, значить, зобов’язана всім.
Дорікає, що допомогла після розлучення (житло надала), матеріально я її не напружую, так як колишній чоловік платить аліменти. Намагалася з’їхати на квартиру, але поки такі витрати не потягну.
Я не можу зрозуміти причину такого ставлення до себе? Я вчусь заочно. Я не гуляю по шинках (тільки побачення з новим хлопцем в кафе), я не п’ю, не курю, виховую дуже тямущу дочку.
Мама моя ніколи не бралася гуляти з онукою, днем не спілкується, тільки якщо маленька сама до неї підбіжить. Я не розумію, як мені розмовляти з мамою. Відбулася розмова на тему моїх стосунків, перетекло все в скандал, закінчився він моєю фразою: «я не відчуваю, що ти моя мати. Ніби просто жінка живе в будинку ». Тепер ми не розмовляємо, я морально спустошена.
