Мені 26 років. Протягом 4-х років зустрічаюся з хлопцем. Мені відомо, що спочатку наших відносин з його боку були зради. За статевий зв’язок достовірно не знаю, але дзвінки, зустрічі і поцілунки були точно.
Весь цей час (на початку нашого спілкування) він ставився до мене дещо зневажливо. Я йому все пробачила, хоча вважала зрадником. До зустрічі зі мною, він вів розгульний спосіб життя. Мав по кілька дівчат одночасно, міняв їх часто.
Знаєте такий ловелас районного розливу. Але я все одно зважилася на відносини з ним. Зі мною він дуже змінився: припинив спілкування з іншими дівчатами, почав цінувати мене, познайомив зі своїми друзями. Все було так, поки мої почуття до нього не пропали.
Це сталося близько півроку тому, але я до сих пір дзвоню йому, бажаю гарного дня і кажу слова любові, хоча це неправда.
Ми все ще проводимо багато часу разом. Напевно, почуття пішли, а звичка залишилася. Повинна зізнатися, моє ставлення до нього змінилося не просто так.
Пару місяців назад я почала спілкуватися з іншим хлопцем, це наш спільний друг. Він мені дуже подобається, і я йому теж. Одного разу, я була у нього вдома, і ми переспали.
На даний момент цей хлопець виїхав з міста, але ми постійно підтримуємо зв’язок. Він пропонував мені зустрічатися, але я злякалася змін, і відмовила, про що зараз шкодую.
Мій хлопець бачить, що відносин немає, але не хоче відпускати, каже: «Ти будеш тільки зі мною, а не з ним». В душі я його ненавиджу, противно навіть дивитися, але не можу піти, щось стримує. Я боюся, що залишуся ні з чим. Не уявляю себе однією. Так багато років витратила і зрозуміла, що поруч не та людина. Батьки мої теж проти, щоб я кидала свого хлопця, кажуть, що пора вже думати про сім’ю. Допоможіть прийняти правильне рішення.
