– Ви? – я розгублено стояла біля розчинених дверей.
– Здрастуй, Олю! Не чекала? – привітно посміхаючись, на порозі моєї квартири з’явилася моя тепер уже колишня свекруха Ганна Євгенівна.
– Е… Здрастуйте. Ні, не чекала…
Чесно кажучи, я отетеріла від побаченого. З чого б це раптом матері Владика приїжджати до мене в гості, наче нічого й не сталося? Їй що, мій колишній чоловік нічого не сказав? І вона ще не знає про наше розлучення? Оце так новина!
– Ти не рада мені, чи що? – здивувалася у відповідь на мою дивну реакцію свекруха. – Я вам ніби не докучаю своєю присутністю, намагаюся рідше приїжджати.
Ганна Євгенівна смикала в руці об’ємну торбу. Напевно, як завжди, гостинців привезла. Свекруха завжди так робила. З порожніми руками до нас ніколи не приїжджала. Смаколиків різних, та й подаруночків і для мене, і для Владика завжди було багато в її поклажі.
– Проходьте, Ганно Євгенівно. Це я задумалася трохи, вибачте. Тільки з роботи прийшла, ще ніяк не перемкнуся, все думками там.
Мені реально стало ніяково. Свекруха з відкритою душею приїхала до нас у гості. З подарунками та гостинцями. Все як завжди. Та тільки нас уже не було! Наша з Владиком сім’я розпалася. Невже Ганна Євгенівна справді нічого не знає?
Зі свекрухою я ніколи не ворогувала. Ба більше, моя свекруха була рідкісним винятком – мене вона щиро любила.
Ця добра жінка в усіх наших із чоловіком конфліктах приймала мій бік. І потім м’яко, але дуже переконливо намагалася донести до сина, що з дружиною так поводитися не можна. Що ми, жінки, дуже вразливі за своєю природою, і тому найкраще, що можна зробити зі своєю дружиною, – це просто любити її за будь-яких обставин.
– А Владко що ж, знову в якомусь відрядженні? Він мені нічого не сказав. Учора з ним телефоном розмовляли, і ні слівця! – здивувалася жінка.
– Владик? А він… – я знову розгубилася.
Я вирішувала, коли повідомити свекрусі про наше розлучення, – зараз чи трохи пізніше. Може, треба спочатку підготувати її? М’яко підвести до того, що наш шлюб лопнув, як мильна бульбашка.
Тепер усе було зрозуміло – Влад так і не зміг сказати матері, що ми розійшлися і вже понад місяць не живемо разом.
– Так. Так, Влад у від’їзді. Термінове відрядження. А ви проходьте, роздягайтеся. Зараз ми з вами щось до вечері приготуємо.
Я почала активно метушитися на кухні, а Ганна Євгенівна стала розбирати свою торбу з гостинцями. Я виявилася права – у сумці було повно подарунків для мене та Влада.
– Олю, ти дуже багато працюєш. Подивися на себе, яка ти худа! Так не можна, це ж твоє здоров’я. Вам із Владом ще діток народжувати. Припини віддавати всю себе роботі, ніхто цього не оцінить. Ось тобі мед, дуже корисний, натуральний. А тут трав’яний збір для зміцнення захисних сил організму, а заразом – і для гарного апетиту.
Свекруха віддала мені велику банку бурштинового меду та полотняний мішечок із травами. Потім витягла зі своєї чарівної торби теплий пухнастий шарф кольору пряженого молока і по парі пухових шкарпеток для мене та сина. Свекруха дуже любила в’язати.
– Ось, візьми. Попереду зима, знадобляться, – сказала Ганна Євгенівна з усмішкою. – А тут я вам усього потроху зібрала – сало з часничком солоне, огірки мариновані, кетчуп зі своїх помідорів. Харчуєтеся ви погано, я знаю. Все на бігу, перекусами, всухом’ятку. А їжа – це дуже важливий і потрібний ритуал у житті людини. Ми збагачуємо життєвою енергією свій організм, щоб він служив нам довго і справно.
– Ой, ну навіщо ви все це тягли? Важко ж! Є ж усе в нас. Та й у крамниці можна купити, якщо треба.
– У крамниці не те, зовсім не те! Там же одна хімія і несмачно. А в мене все натуральне та корисне. Бери, поки дають.
Я швиденько приготувала вечерю – відварила рис і посмажила відбивні з індички. І ми зі свекрухою сіли за стіл.
– Слухай, Оль, а як ти дивишся на це… діло? Давай по маленькій за мій приїзд, га? – хитро посміхаючись, сказала Ганна Євгенівна. – Є в тебе щось для такого випадку?
– Так, є. Вино десь було. Зараз подивлюся.
Я встала, відшукала в шафі пляшку Каберне, що дарували мені нещодавно на роботі. Відкоркувала її та розлила по гарних келихах. Чесно кажучи, мені й самій цього хотілося – прийняти щось розслаблююче. Тому що від ніяковості та двозначності ситуації було не по собі. Ну а мудра Ганна Євгенівна, як завжди, вирішила це питання швидко.
Випивши по келиху, ми розпочали вечерю.
– Боже, це просто дивовижно! Яке смачне у вас завжди виходить сало, Ганно Євгенівно! Просто чарівне! – похвалила я свекруху, скуштувавши улюблені ласощі
Я навіть заплющила очі від задоволення. Так було смачно. Та й вино вже подіяло розслаблююче.
– Нічого особливого, Олю! Просто я його з любов’ю роблю. Ти їж, їж, не соромся. Тобі треба поправлятися. Та й ще по келиху нам налий. Вино просто ідеальне. А ми будемо сьогодні гуляти, – вона засміялася і підморгнула мені.
– Ганно Євгенівно, річ у тому, що…
Після другого келиха я вирішила, що настав час відкрити їй правду. Мати Влада уважно на мене глянула.
– Я маю вам дещо сказати, – почала я невпевнено.
І замовкла, підбирала потрібні слова. Звісно, я розуміла, що які б не вигадала зараз фрази та виправдання, вони все одно боляче поранять жінку, яка так раділа нашому з Владом союзу.
– Олю, а дозволь мені дещо тобі для початку розповісти, – випередила мене свекруха.
– Слухаю вас, – промовила я з явним полегшенням.
– Колись давно, коли Владику було лише сімнадцять, у його житті з’явилася якась особа на ім’я Тетяна, – почала Ганна Євгенівна.
А мене в цю мить наче струмом шарпонуло – Тетяна! Невже свекруха говорить про неї? Про ту гадину? Ну чому? Як, звідки їй це відомо?
– Тетяна була на три роки старша за сина, а характером – смілива і навіть зухвала. Жила вона по сусідству, я добре знала цю родину. Жили вони бідно, там кожен виживав як міг. Звідси й була її зухвалість і навіть нахабство в поведінці. І для неї не існувало жодних рамок пристойності чи меж.
Коли Владик став приводити Тетяну до нас у дім, то я зрозуміла – з цим треба щось робити. І терміново! Ця дівка була настирливою і солодкавою, як густий сироп, який важко змити. Я чудово бачила, що мій син безвільно опускає руки, заплутавшись у павутинні її зваблення. Але Владик був ще такий юний і недосвідчений тоді. І ніколи він не був з нею щасливий, Олю. Жодного разу! Я мати, і добре знаю, як іскряться та горять його очі, коли вони сповнені щастям. Саме так вони горіли й іскрилися, коли мій син познайомився з тобою.
– То ви все знаєте? – щиро здивувалася я.
– Знаю, мила, знаю. І з упевненістю тобі скажу – Владик знову заплутався, потрапив у її капкан, як тоді, в юності. Він не був з нею щасливий тоді, нещасний він і зараз! Олечко, мила моя, його треба рятувати, а не гнати геть!
Ганна Євгенівна підійшла до мене та обійняла по-материнськи. Я навіть не помітила, як моїми щоками течуть сльози. Весь біль останніх тижнів та образа раптом вихлюпнулися зараз назовні, розтоплені вином і теплою участю колишньої свекрухи.
– Я не можу, Ганно Євгенівно! Не можу! Невже ви не розумієте? Він же зрадив мене! Любов нашу зрадив…
– Ну, ну, мила моя, годі. Не варто плакати й вбиватися так теж не треба. Ти маєш розуміти, що Тетяна знову з’явилася в житті сина лише з однією метою – зруйнувати ваш шлюб. Ця підступна жінка так і не змогла пробачити Владику того, що він її колись покинув і зустрів тебе. І дозволив собі стати щасливим. Без неї! Ось що її гнітило всі ці роки.
– Ганно Євгенівно, це зрада! І тут уже жодні пояснення й аргументи не працюють. Чоловік зустрічався з нею, і я дізналася про це. А якби не дізналася, то що тоді? Потайки від мене бігав би туди? Так? І навіщо мені це?
– Ну гаразд, відкинемо поки що емоції. А як ти дізналася про це, скажи мені, Олю? – раптом перервала мене свекруха.
– Господи, та яка різниця – як? Що це змінює? – вже кричала я, знову згадавши всі обставини своєї особистої біди.
– Є різниця, є, повір мені! І це багато що змінює – той факт, ЯК ти про це дізналася.
– Ця спритна Тетяна надіслала на мій мобільний фото Влада. Він там лежить, розумієте? Спить! У неї! У ліжку! – викарбувала я з образою.
– Олю, мила моя дівчинко, ти маєш розуміти, що ця підла баба ні перед чим не зупиниться. І вона домоглася свого. Яким чином вона заманила Владика до себе, ми з тобою не знаємо. І як він опинився сплячим у неї в ліжку, нам теж невідомо. А може, вона його напоїла? Підсипала снодійного чи ще чого гіршого? Ти не думала про це? Головне, що ця гадюка домоглася свого – ти прогнала Влада зі свого життя.
– Все одно, це підло. Навіщо, скажіть мені, навіщо він взагалі з нею зустрічався, якщо кохав мене? – я не могла заспокоїтися і продовжувала плакати.
– Навіщо, ми теж не знаємо. А може, вона його обманула? Сказала Владику, що в біді і що їй терміново потрібна допомога? Ти з ним намагалася говорити, Олю? З’ясувати щось пробувала?
– Ні! А навіщо? Мені й тих знімків на мобільнику цілком вистачило. Чого там з’ясовувати? А Влад… він лише мовчки зібрав свої речі та пішов. Ось де він зараз? Де? Напевно, з нею! – не вгавала я.
– Ні, Олю. Мій син із першого дня вашого розриву живе в друга. І перш ніж приїхати до тебе, я була в нього. А мою цю хитрість, ти, Оленько, мені пробач… Влад живе у свого колишнього однокласника. І дуже сумує за тобою. Син сказав мені, що не зраджував він тобі, але ти навряд чи зможеш його пробачити. Мене Владик обманювати не буде.
– За що ж його прощати, якщо він не зраджував? – уїдливо сказала я з досадою в голосі.
– За малодушність і довірливість, за його дурість, нарешті! Олю, у вас із ним попереду ціле життя. Ви так любите одне одного, діточок народите, онуків мені на радість. Не руйнуй те, чим обдарував вас Господь. Адже ви любили одне одного. Та й зараз, я впевнена, продовжуєте любити!
– Як ви не розумієте, Ганно Євгенівно, це дуже важко! Пробачити зраду мало кому вдається. Це як вирок.
– А життя взагалі непроста штука, дитинко! Якби в ньому все було так, як нам хочеться, то хіба ми цінували б наше життя? Пробач його, прошу тебе! Зроби крок назустріч! Владик не винен.
У цей момент свекруха й сама заплакала. Мені стало шкода цю добру жінку. Але як пробачити зраду чоловіка, я собі поки не уявляла.
– Я подумаю, Ганно Євгенівно. Поговорю з Владом, дам йому шанс мені щось пояснити. Але нічого вам не обіцяю.
Наступного дня свекруха поїхала. На прощання вона сказала:
– Я дуже сподіваюся, Олю. Будь мудрою.
Весь день я не знаходила собі місця, все думала про нашу вчорашню розмову.
А ввечері подзвонив Влад, голос його був сумним і якимось розгубленим.
– Олю, я хочу з тобою поговорити. Ти не дала мені тоді цього зробити. А мені треба тобі багато що пояснити. Я розумію, що мав усе розповісти…
– Говори!
– Розумієш, Тетяна з’явилася в моєму житті так раптово, що я навіть розгубився. Вона попросила мене побути поруч. У Тетяни в той момент щойно померла мати, і вона дуже страждала. Була самотня і постійно плакала, говорячи зі мною телефоном.
– Ну і? Заспокоїв страждальницю? Тепер, я сподіваюся, вона не страждає?
– Олю, у нас нічого не було, запевняю тебе! Та й не могло бути! Для мене тільки ти існуєш, із першого дня нашого знайомства всі мої думки лише про тебе. Танька… вона ж спритна та хитра, як лисиця! І все підлаштувала так, щоб нас із тобою розлучити. І їй це вдалося. Я тоді прийшов до неї лише тому, що вона попросила мене привезти їй якісь ліки. А потім сів попити чаю, теж вона наполягла. І більше нічого не пам’ятаю. Прокинувся в неї на дивані, чомусь роздягнений. Це все вона підлаштувала. Але зраджувати я тобі навіть і не збирався! Навіть і в думках такого не було. Навіщо. Адже вона мені неприємна…
– Навіщо, це інше питання. А ось для чого ти поперся у квартиру до самотньої баби, та ще й до своєї колишньої коханої – це велике питання! – я дала волю почуттям.
– Пробач мені, кохана! Прошу тебе, пробач мені за той біль, що я тобі заподіяв. Я не можу без тебе, Оль…
Через два тижні Влад повернувся до мене назад. Ми з ним поки що в розлученні, але подумуємо про те, щоб знову сходити до РАЦСу. Але тільки за однієї умови – щоб більше жодної допомоги самотнім жінкам, які страждають!
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку! Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
