– Я вирішив дати тобі другий шанс, – діловито сказав чоловік після того, як сам нещодавно вигнав мене з дому

День пройшов, як завжди. Я вже готувалася закінчувати роботу, коли продзвенів мій телефон. Дзвонив мій стривожений чоловік.

-Ти де? Довго ще? Давай швидше, я на тебе чекаю.

Не даючи пояснень, Микита кинув слухавку. Я почала турбуватися і викликала таксі, щоб швидше повернутися додому. Біля порога мене зустрів чоловік із валізами.

– Що трапилося? – здивовано спитала я.

– Це я маю запитати, що трапилося. Коли ти встигла стати такою меркантильною?

– Я не розумію…

– Ми домовлялися, як вестимемо побут, витрачатимемо спільні кошти та інше, пам’ятаєш?

– Ну так. Тільки умови треба дотримуватися всім, Микит, – уже твердіше відповіла я.

– На відміну від тебе, я нічого не приховував. Сьогодні на обіді я зустрів знайомого. Його дружина працює у твоєму відділі, і я дізнався, скільки ти заробляєш насправді.

– Твій обман розкрився. Я не збираюся утримувати тебе, та твоїх батьків. Ми розлучаємося, – спокійно сказав чоловік.

Я зазирнула в кімнату і побачила відчинені дверцята зовсім порожньої шафи. Микита заздалегідь постарався, та зібрав усі речі. Два роки спільного життя легко вмістилися у валізі, та парі пакетів.

– Я зібрав усі твої речі, що ти привезла з собою від матері в нашу орендовану квартиру. Решта, не про твою честь, – діловито уточнив Микита.

Я важко зітхнула. Мене й раніше відвідували думки про зайву жадібність чоловіка, але я намагалася гнати їх геть. Зрештою, я дуже любила Микиту.

– Ось сплатиш. Я обіцяв господині, що завтра ти все їй привезеш на роботу, – Микита дістав звідкись квитанції на оплату квартири, та простяг їх мені.

– Чому я маю оплачувати комунальні послуги? Мені потрібно винайняти іншу квартиру, на це потрібен час та кошти. Ти поставив мене перед фактом, – занервувала я.

– Ну так, на моїй шиї було зручно, правда? – посміхнувся чоловік.

– Не правда, я теж купувала продукти та речі. А щодо квартири, у нас був договір. По квитанціях платиш ти, – тицьнула я пальцем у чоловіка.

– Я знайшов звіт про твою карту, яку ти ховала. Ти жила моїм коштом, а собі ні в чому не відмовляла. І матусі своїй подарунок зробила. Я тобі не дійна корова! Розходьмося, доки дітей не нажили!

– Не пам’ятаю такої умови, що я мушу всю зарплату тобі віддавати, та ще й звітувати!

– Я просто думав, що знайшов рідну душу, а ти все зіпсувала! Ти ще лікті кусатимеш, і відправишся у своє село, назад до матері! – кричав Микита, але я вже вийшла за поріг.

Я не думала про те, як жити далі, я думала лише про те, як дістатися до матері в селище. Взагалі, там нормальне містечко.

Так, не велике, не столиця, але все ж таки облагороджене, і будинки там будують новенькі. Микита перегнув палицю сьогодні скрізь, де міг.

Я вирішила не витрачати ще більше нервів, та знову викликала таксі. Чоловік, бачив з вікна, як я сідаю в автомобіль. Він став ще впевненішим у своєму рішенні: «От же марнотратка! А мені ще квитанції лишила платити».

Того ж вечора Микита вирішив зібрати свої речі, та перебратися до матері. Катерина Олексіївна була жінкою, яка звикла вирішувати все сама, і не терпіла обхідних шляхів. Тому вона відразу ж спитала прямо в лоба, чому ми розійшлися.

Вона не бачила іншої більш вдалої партії для сина. Трохи інфантильна та наївна Христина повністю підходила Микиті.

– Я знайшов чеки, які вона ховала. Більше того я тобі скажу, моя дружина витратила на себе всю премію, а це не багато не мало — п’ять тисяч.

– Я відразу запідозрив недобре, коли вона вдруге за місяць пішла в салон краси. Двічі на місяць – це занадто! – Скаржився син на недолугу дружину.

– Але з іншого боку премія – це її, зароблена, – похитала головою мати. – Навіщо ти потурав її забаганкам?

– У тому й справа, що вона в мене нічого не просила. Христина почала приховувати свої доходи від мене. Так, вона купувала продукти та речі в будинок, але й про себе не забувала.

– Я на міському транспорті дістаюся офісу, а вона виглядає, як лялька, обновки собі купує. А звідки гроші бере, я одразу й не зрозумів. Думав, що вона когось собі завела на боці, – вів далі Микита.

– Найгірше було б, якби ти все це сплатив. А ти її вигнав, дурненький. Мені особисто Христина дуже подобалася. А тепер що ти робитимеш? Доведеться знову шукати когось. Притулити тебе я не зможу, – відрізала мати.

– Я видний, гарний, без уваги не залишуся точно. У мене вже є на прикметі одна дівчина, – похвалився син, сяючи гордістю.

Ангеліна з бухгалтерії – гарна дівчина, на пару років старша за Микиту, але його це не бентежило. У неї була машина, квартира та гарна зарплатня. Чим не ідеальна дружина?

– Микито, ми сьогодні ввечері поїдемо в якийсь особливий ресторан? – спитала Ангеліна, коли юнак порадував її, що розлучається, і хоче запросити її на побачення.

– У ресторан? Ні. Можна й удома поїсти. У тебе ж своя квартира, – здивувався Микита.

– Але… ти ж ніби теж винайняв житло, хіба ні? – знизала плечима Ангеліна.

– Так, я тепер перебрався до матері. Я подумав, що ми поїдемо до тебе.

– Вдома дуже нудно. Спочатку треба сходити куди-небудь поїсти та розвіятися, адже сьогодні п’ятниця. І я майже не готую. Не люблю, та й виходить якось не дуже!

– А як же ти харчуєшся?

– У мами, у кафешці, чи ресторанчику, – кліпала очима вона, а Микита вже рахував майбутні витрати. Інтерес і бажання помститися колишній, взяли гору.

Вони вирушили в нове кафе, неподалік їхнього офісу. Ліна погодилася, і він уперше в житті прийшов на побачення із квітами. Раніше дружина говорила, що квіти не любить, але зараз на таку справу довелося витратитися.

– Такий простенький букет, – хмикнула вона.

– Що означає простенький? Знаєш, скільки він коштує? – обурився Микита.

Микита виявився дуже скупим чоловіком. Ангеліна відразу все зрозуміла і намагалася, якнайшвидше, піти з побачення.

Так було ще з двома дівчатами, з якими молодик познайомився після розставання з Христиною. Микита вже вдосталь насолодився свободою, і подавати на розлучення не поспішав.

Я вже заліковувала душевні рани, та багато працювала в надії, якнайшвидше, винайняти своє житло, та з’їхати від мами.

Пройшов майже місяць з того часу, як чоловік мене вигнав. Нудьгувати та сумувати було ніколи, робота не відпускала.

Щоб відпочити від поганих думок, ми з сестрою пішли в місцевий ресторан, і там я познайомилася із хлопцем. Ну як познайомилася…

Я знала Костю ще зі шкільної лави, тож нічого серйозного не намічалося, але вчорашній хлопчик виріс, і ставши кремезним чоловіком, сам виявив до мене інтерес.

Майже одночасно з цією подією, Микита, набравшись сміливості, приїхав до мене, щоб все з’ясувати, та повернути мене.

Але я під’їхала до будинку матері не одна. На новенькому авто мене підвіз Костя. Микита трохи по швах не тріснув, помітивши якогось незрозумілого мужика поряд зі мною.

– Що таке? Що за клоун тебе привіз?

– Ти чого приїхав? Начебто ми вже все вирішили, – засмутилася я.

– Я подумав, і вирішив дати тобі другий шанс, – діловито відповів Микита.

– Пізно! Він мені вже не потрібний. Шукай собі іншу недолугу, – відрізала я.

Пізніше свекруха ще кілька разів дзвонила мені, щодо розлучення. Вона намагалася мене вмовити, що, мовляв, поспішила я, де ще такого чоловіка знайду.

Колишній чоловік і свекруха зовсім набридли своїми дзвінками, тому я вирішила ще й поміняти номер телефону.

Розлучення ми оформили безнапасно, а от у новий шлюб я тепер вступати не поспішатиму. Хоча, нічого не маю проти дружніх стосунків! А там, як карта ляже! Я слушно вчинила, відмовившись від другого шансу, як ви вважаєте?