Я вискочила заміж одразу після університету. Так, саме так можна сказати про мій поспішний шлюб. Вискочила. Повісилась на шию. Адже я практично не знала свого чоловіка.
Мої стосунки з Владиславом розвивалися більш ніж стрімко. Одружилися ми через пів року стосунків.
– Даша, ти його хоч любиш? – Запитала мене подруга Марина перед весіллям.
– Так … Здається, – пролепетала я, розуміючи, що та новорічна ніч була помилкою.
Але з іншого боку, мені не хотілося залишитися у старих дівах. Образ яких у мене чомусь асоціювався саме з тими, хто не одружився до двадцяти п’яти років.
– Здається? – перепитала Марина, але не почала розвивати цю тему і тактовно промовчала.
На момент мого одруження подруга вже була двічі заміжня і, розчарувавшись у коханні, говорила, що цей хомут вона більше не одягне.
Владислав був старший за мене на вісім років. Я не знаю, що він знайшов у мені. Але його слова про те, як він мене кохає, затьмарили розум і закрутили голову.
Зустрівши Новий рік ми вирішили, що це доля і почали зустрічатися. Оскільки окрім кімнати в гуртожитку я не мала нічого, то побачення проходили в готельному номері.
Те, що Влад жодного разу не покликав до весілля до себе додому, мене чомусь не напружувало взагалі. Я знала точно, що мій майбутній чоловік не одружений, бо одного разу бачила його паспорт. А це значить, хвилюватися не було про що.
Відгуляли весілля, я знайшла роботу. Водночас Владу знадобилося поїхати у відрядження на місяць. Так, не встигнувши до ладу притертися один до одного, ми були змушені розстатися.
Після того як я проводила чоловіка на вокзал, я зрозуміла, що туги, яку я маю відчувати, просто немає. Я не могла себе змусити сумувати за чоловіком. Ні, я знала, що мені добре з ним, але не більше.
Поступово нове життя затягнуло мене, і я поринула у вир не дуже пристойних пригод. Одного разу прокинулася після однієї з вечірок в обіймах із незнайомим мені чоловіком.
Наслідки непомірного вживання міцних напоїв призвели до того, що я зрадила чоловіка. Причому сам процес навіть не пам’ятала. Насилу пригадавши ім’я чоловіка, я відчувала соромом. Гіркий тваринний сором.
Владислав повернувся, як у поганому анекдоті, завчасно.
– Вітаю! – Чоловік обійняв мене, і я відчула його запах, що здався мені таким рідним.
Владислав оглянув квартиру, невдоволено скривився і запитав:
– Ти не прибиралась жодного разу, чи що?
Я винувато дивилася на чоловіка.
– Мені було ніколи, – збрехала я.
– Я все розумію, але зрозумій і ти: зараз ти заміжня жінка, господиня, мати моїх майбутніх дітей, і тому я прошу тебе поводитися відповідно! – заявив роздратовано Владислав.
Мені було неприємно те, з якою інтонацією все це було сказано. І я несподівано для себе крикнула:
– Та йди ти до біса! Як мене все дістало! Розумієш, та ніч була помилкою! Я не кохаю тебе і ніколи не кохала! Ти мені огидний!
Владислав мовчки дивився на мене.
– Ти все сказала? – несподівано м’яко прошепотів він.
Я мовчала, не знаючи, як реагувати.
– Ти кажеш, що та ніч була помилкою і я тобі гидкий?
– Так! – підтвердила я.
Сварки не вийшло. Дуже хотілося випустити пару, а мені просто не дали це зробити.
Владислав мовчки зняв обручку, кинув її на підлогу і сказав:
– Ти вільна!
Після розлучення я зрозуміла, що чекаю дитину. Але батьком цієї дитини був, на жаль, чоловік, ім’я якого я не одразу згадала вранці. Колишній чоловік, на щастя, так і не дізнався, що я його зрадила.
Я народила дівчинку та назвала її Вікторією.
Зараз, коли дочці вже виповнилося вісімнадцять років, і ми можемо розмовляти на будь-які теми, я постійно кажу їй, що грати з почуттями інших людей – найгидкіше, що може бути на світі.
Владислав одружився не одразу. Його обраницею стала доросла жінка, яка знала, що їй потрібне в цьому житті. В них з’явилися двійнята та зробили мого колишнього чоловіка щасливим подвійно.
З біологічним батьком своєї дочки я більше жодного разу у житті не перетиналася. Досі намагаюся забути, наскільки низько впала, не цінуючи того, що мала на той момент.
