Я вже чотири роки у декреті, втомилася, а допомоги від чоловіка нуль

Сиджу в декретній відпустці вдома з маленькими дітьми (сину чотири роки, а доньці всього півтора) і дуже втомлююся від цього, ніякої допомоги немає. Чоловік працює ночами, він водій, і у вихованні ніякої не бере участі: хоче лише вдень поспати і щоб йому ніхто не заважав.

На його думку, я маю з усім сама справлятися. На роботу вийти не можу, тому що з різних причин не виходить віддати дітей у садок, а на няню потрібні гроші, яких і так ледь вистачає на сім’ю.

Донька вже навчилася ходити і лізе скрізь: то з шафи все витягне, то кішку за хвіст відтягає, поки та не дряпне. Потім доводиться довго заспокоювати, все їй треба, я навіть іноді не можу за нею встежити. А ще й синові треба приділити увагу, і приготувати, і випрати.

Діти дуже активні і поки зберу їх на прогулянку, то вже так втомлююся, що немає сил кудись йти. Мама приїжджала допомогти лише на два тижні. Живе в іншому місті та ще працює, не може допомогти більше. Говорила, щоб я приїхала до неї з дітьми хоч на місяць, все було б легше, але чоловік проти цього, не хоче один залишатися вдома, без нас, або скоріше не може нічого сам.

Скільки разів просила чоловіка поміняти роботу та бути з сім’єю хоча б у вихідні, але все марно. Він каже, що не так просто знайти нове місце роботи, а жити в цей час за щось потрібно. Але я бачу, що його влаштовує такий стан речей.

Прийшов додому, поїв, поспав і знову на роботу, ні про що не думаючи, і нічого не роблячи вдома. Навіть із дітьми на прогулянку за весь час виходив лише кілька разів.

Коли я скаржуся в черговий раз, що мені важко з дітьми, чоловік радить почитати книги з виховання дітей і правильно розподіляти свій час. Від цього мені ще більш прикро стає. Що мені робити, я не знаю, я просто дуже втомилася від усього цього.